Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: геометрія: ЗАГУБИЛА ТОРБУ… (проза) - ВІРШ


геометрія: ЗАГУБИЛА  ТОРБУ…       (проза) - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 21

Пошук


Перевірка розміру




ЗАГУБИЛА ТОРБУ… (проза)

Кажуть, що хороший вчитель, як батько рідний, а хороша вчителька, як мати рідна. А ще мабуть кожен відчуває, що школа, то друга домівка. От я й хочу повідати про свій перший рік навчання. Ми з братом погодки, тому мама віддала нас до школи разом. Брату було 8 років, а мені - майже 7. Це були важкі післявоєнні роки. Ми не мали в що одягтися, а за взуття, взагалі, не питайте. З ранньої весни і до глибокої осені ходили босоніж, а взимку мама десь діставала хоч якісь чоботи, часом вони були діряві, та ще й великі і важкі. Ми напихали в них соломи, щоб було не така холодно, бо про шкарпетки тоді і не знали, щоправда були ще онучі. А ще носили шиті валянки з чунями. І ніхто ні з кого не сміявся. Школа наша - це три звичайні сільські хати на дві половини. У них ми навчалися у дві зміни: одні класи зранку, а інші - після обіду.Топили грубки мало і нам було дуже холодно. Ми сиділи одягнені і все одно мерзли. Тоді вчителька оголошувала фізкультхвилинку, щоб ми хоч трохи зігрілися. А на перервах ми мов мухи обліпляли грубу, намагаючись нагріти руки, бо й рукавичок у нас не було. Пам"ятаю, як одного разу якась жінка постукала у замерзле вікно і голосно гукнула: "Вам тюльки не треба?". Це люди аж з Миколаєва приїхали, напевне, не від доброго життя. В школу ми ходили з охотою, вчитися нам подобалося. Та брат навчався на відмінно, а я ніяк не могла второпати, що й до чого, хоч і старалася. Особливо важко було з письмом. Зошитів було мало, писали ми ручками з пером, а чорнило саморобне з якоїсь фарби, а то й з бузини. Мені все це було незручно, пальці мої завжди були в чорнилі, а в зошитах рясніли ляпки. Чорнильниці теж були саморобні - і кам"яні, і смоляні. Підручників теж було мало, один на 5 - 7 учнів. Доводилося виконувати завдання по черзі, а потім обмінюватися, але домашні завдання ми виконували завжди. Оскільки підручників було мало, то мама пошила нам одну на двох торбу. ЇЇ з підручниками і зошитами носив брат, перекинувши через плече. А я носила чорнильницю. Одягнуті ми були абияк. Руки в мене мерзли, і я просила брата, щоб він допоміг нести чорнильницю, доки я відігрію руки. Він іноді погоджувався, а іноді дражнився і чорнильницю не брав. Тоді я демонстративно ставила її на стежку і йшла далі, повідомивши брата, що чорнильницю не несу. Брат на це уваги не звертав. І мені доводилось за нею вертатись і доганяти брата. Отак я й зігрівалася. Коли мама дізналася про наші суперечки, вона пошила торбу і для мене, і десь дістала чорнильницю для брата. Окрім цього зробила на торбах кишеньки для чорнильниць, і наші суперечки зникли. У суботу після школи я йшла до бабусі, а в понеділок від неї йшла до школи. Там теж були мої однокласники, тому проблем з виконанням домашніх завдань не було. Одного разу ми ватагою однолітків,зайшли на річку погратися. Весело ковзали, грали у поїзд, латки. Я не помітила, що одна лямка відірвалася, і торба залишилася на льоду. Разом із сусідкою Танею ми зайшли в будинок бабусі, розповіли їй про навчання, про ігри. Бабуся уважно слухала, про щось розпитувала, щось сама розповідала. Потім Таня пішла, а ми повечеряли і лягли спати. Коли ж у неділю після сніданку, я зібралася вчити уроки, то ніяк не могла знайти торбу. Я погукала Таню і ми разом пішли її шукати , та не знайшли. Я дуже засмутилася, у мене піднялася температура, і в понеділок бабуся повела мене додому. Вони з мамою про щось довго розмовляли, а потім мама суворо сказала: "До школи більше не ходитимеш. У мене немає за що купувати тобі зошити і чорнильницю." Я гірко заплакала. У вівторок я знову залишилася вдома. Мені було дуже сумно, я весь час виглядала брата і сподівалась, що він принесе і мою торбу. Яка ж я була рада, коли побачила, що він повертається зі школи з двома торбами. Виявилось, що її ще в неділю вранці знайшла свинарка, йдучи на роботу. А потім, чи - то забула, чи щось їй завадило передати торбу вчасно. Я виконала всі домашні завдання і в середу з радістю пішла до школи. У класі всі знали про мою пригоду, але не сміялися, а вчителька тільки посміхнувшись сказала: "Ну, ось і дорбе, що ти повернулася!" З часом я стала навчатмся краще, бо мені соромно було, що брат відмінник, а я ні. Як далеко ті роки, та як приємно і щемно все згадати.

ID: 704496
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.12.2016 19:05:30
© дата внесення змiн: 17.03.2018 09:14:57
автор: геометрія

Мені подобається 4 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (186)
В тому числі авторами сайту (5) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

Наташа Марос, 03.12.2016 - 22:26
16 12 16 Як же смачно Ви, Валентино Григорівно, вмієте розповідати!!!
16 Дай Вам, Боже, здоров'я і тепла!!! flo32 flo34 flo32 32 31 ny1
 
геометрія відповів на коментар Наташа Марос, 04.12.2016 - 12:15
Дякую, Наталю! Отож спогадами тепер і живу, а спогади дитинства найсмачніші і найприємніші, бо ж то
д и т и н с т в о !!! 43 42 16 flo36 flo31 give_rose
 
Ніна Незламна, 03.12.2016 - 20:14
12 12 12 Згадати дитинство завжди приємно, хоч воно було з полином і зимне.Звлрушлива розповідь!
Успіхів Вам!!! flo32 flo32 flo08 flo12 flo12 flo12 flo08
 
геометрія відповів на коментар Ніна Незламна, 03.12.2016 - 20:34
Дякую, Ніно! Я коли писала, то ніби бачила все наяву: і школу, і першу вчительку, і маму, і бабусю, і брата, та й себе тодішню, малу і невмілу... 16 43 42 flirt girl_hospital flo11
 
Ганна Верес, 03.12.2016 - 19:56
Так гарно і так щиро, аж сльоза ворухнулася. 12 16 17 give_rose
 
геометрія відповів на коментар Ганна Верес, 03.12.2016 - 20:31
Дякую, Ганю! У нашому місті бува не все на місці. Ото цьогоріч,щось прогавили з ремонтом шкіл і ось у листопаді дійшли висновку, що першу школу треба закрити, в зв"язку з аварійністю. Дітей спочатку відправили на вимушені канікули, а потім перевели в інші школи. Уявити навіть важко, що ж думали раніше. І батьки, і учні здійняли шум у вигляді мітингів з протестами, то пообіцяли взятися за ремонт. То тепер куди не піди, скрізь перша школа на устах, то я ото послухала, та й пригадала свою найпершу школу, та й пригоди пов"язані з нею. 16 42 43 flo36 give_rose
 

Нові твори