Розкрийсь назустріч, преріє моя,
Цілунки ринуться, як звільнені мустанги,
І зусібіч нахлинуть океани
Того, що ми не вміємо назвать.
Здійметься курява солодка, як парфум,
Промчиться денцями найглибшими каньонів, Здригнуться ріками долини досі сонні,
І тінь орла впаде на контур губ.
І припадатиму до теплої землі,
Щоби за мить на піку завмирати,
Шаманські пальцями проводити обряди,
Щоб бути унизу і водночас вгорі.
Долаючи, як світ весь цей, стару
Відчуженість двох духів і двох плотей,
Щоб знати загадку відмінної істоти,
Самотності потріскавши кору.
Розлитись у всьому і бути всім,
Переливатись із блаженсво у блаженство,
Одним поривом відчувати все це,
Не знаючи, де твій, де мій.
Перетинатись лоскотом джерел,
Стикатися, мов тектонічні плити,
Не стямитись і дихання переводити,
Боготворить зустрічний рух і жест.
Сміливо йти до вибуху межі,
Світ зруйнувать й зачати знову й знову,
Аж знов тверду ми знайдемо основу,
Утомлені, воскреслі, нечужі.
Спи солодко, ти, преріє моя,
Хай світло місячне тобі укриє плечі,
Твоє ім'я вже знають духи й речі...
Щока торкається до сонця живота...
