Зустрічай свою зиму, ти жив з нею тисячу років
Бо весну ти спивав без прелюдій, хмелінь і смаку.
Я ще небо квітчала, а ти вже стрічав грудня кроки –
А мені з того цвіту лиш квітку… немов жебраку.
Хай не ваблять тебе міражі потойбічного щастя,
Що було - те минуло!.. Бо справжнє - у мене в руці.
На чоло намасти /без обмежень/ кохання причастя,
Хочеш сина чи доньку і з ямочкою на щоці?
З неба падає цвіт, тільки квіти оті вже холодні -
Хочеш - кожну зігрію й стану річкою в зимнім саду?
Їй би в весну текти, та без тебе хіба що в безодню,
Бачиш свіжі сліди - це босоніж до тебе іду.
"На чоло намасти /без обмежень/ кохання причастя, Хочеш сина чи доньку і з ямочкою на щоці?" - як я люблю такі рядочки про синів і дочок з ямочками чи без....!!!
Оленочко, просто млію від насолоди! Дякую тобі!!!
так поправила ж... а річка взимку сама по собі не гріє, тож мушу нею стати
(набридло бути русалкою , сосною...)
Олексо, видаліть того самогубця-смайла, а то я хвилююся.
Гарний вiрш, Олено. Дуже яскраво звучить особливiсть природи у поеднаннi з людськими почуттями. Я теж вношу поправку у цi рядки - хоч i cлово "в зимнiм" вживають, але ж все-таки набагато частiше вживають слова "в зимовiм" або "в зимовому". Може вам цей рядок ось так змiнити - "Хочеш кожну зiгрiю, бо я рiчка в зимовiм саду".
З неба падає цвіт, тільки квіти оті вже холодні -
Хочеш кожну зігрію -й стану річкою в зимнім саду?
Їй би в весну текти, шлях без тебе хіба що в безодню,
Бачиш свіжі сліди - це босоніж до тебе іду.
Гарно, щиро, образно!