Світ Дікенса. Коричнева пастель.
Свіча, скорботно схилене обличчя.
Рипуча дерев’яна карусель
картин позаминулого сторіччя.
Жіноцтво — оберегом — у чепцях
і хлопчаки в розбитих черевиках,
і таїна походження — мов цвях,
останній козир в картах без’язиких.
Незнані бенефактори мовчать
над згарищем старої таємниці.
Зловмисники улесливо сюрчать,
пастки плетуть, пожадливі і ниці.
Ексцентрики, далекі від життя,
а поруч — в’язні демона земного,
без совісті, жалю і каяття,
похмурі буревісники нового
дешевого і сірого, як жерсть,
технічно побудованого світу.
Хтось грає ще по-давньому у честь
і підлість закликає до одвіту.
Ще так далеко сонячний рубіж,
щоб друзям одне одного обняти
в кінці сирих самотніх бездоріж,
ганьби тюрми, розорення і втрати!
Світ Дікенса. Усе, як і тепер.
Атракціон призначеної долі
крізь димних сліз вікторіанський флер
надсадно обертається поволі.
