Темрява лякає страхами. Темрява зупиняє сумнівами. Вона змушує відчувати безсилля. Адже так звикли покладатися на очі.
От тим, кому світло не потрібне, саме час на полювання.
Скільки їх там шурхоче? Хто вони?
Маленький гурт людей збився купкою. Навіть без світла разом безпечніше.
Ніби й так. Але чи й справді? Адже рухатися все одно не можна. Шлях перекрито. Темрява – надійна стіна.
А час минає.
Дочекатися б ранку? Та коли той ранок? Скільки ще чекати? Хто дочекається?
Не найкращий вихід.
‑ У когось є сірники?
Чути непевний голос позаду.
«Якби ж то» ‑ думає кожен.
‑ Намокли мої. – Обізвався хтось у відповідь. Уже встиг перевірити кишені.
І що тепер?
Свічки немає це вже точно. Світла немає у всьому будинку. А тут іще й підземелля. Оце втекли з однієї пастки та в іншу.
Рука обмацує стіни. Може хоч так вдасться зорієнтуватися?
Смолоскип? Може помилка? Чіткі обриси під рукою. Хіба може бути?
Може. Порятунок зовсім близько.
Чим же його запалити?
Гарячково обмацую кишені і наплічник. Щось же мусить бути?
Цигарки. Кому тепер потрібні? Запальничка. Без бензину.
А може спробувати?
Раз.
Невдача.
Другий.
Марно.
Ще раз.
Маленька іскра побігла… Зараз згасне…
Встиг!
Смолоскип загорівся веселим полум’ям.
