Підійду, я, до свого східного вікна...
Дитинство там своє босоноге бачу.
Там, найщиріша материнська любов,
І дуже впертий непослух дитячий,
Який ніколи собі його не пробачу.
Там річка. І від хлоду посиніле тіло,
Там у матері довгий прут у руках,
І голосний плач, щоб менше влетіло...
Тут довгі щасливі роки навчання,
Перше захоплення, перше кохання...
Підійду до південного свого вікна...
Бачу як пишне весілля справяєм,
І у злагоді довгі роки проживаєм.
Своє сімейне гніздо разом будуєм,
І ПРАЦЮЄМ, ПРАЦЮЄМ, ПРАЦЮЄМ...
Син з гарною дівчиною оженився
І онук з онучкою нам народився.
Та й на тому з жінкою ми пристали,
Що дідом, та бабою ми тепер стали.
Підійшов я до східного тепер вікна...
На то, що добре зробив роздивився,
А прикрості і невдачі з пам'яті стер,
І з хорошими думками я залишився.
Насолоджуюсь трохи своїм життям,
Чим можу - тим дітям, і допомагаю.
В справи їхні не лізу. І їм не мішаю.
А до західного вікна, я, не поспішаю,
Там ніч, та зорі. Що там, ніхто не знає...
Цікавий вірш!!! Добре ,що з неслухняного хлопчиська є гарний чоловік і дід!. 
А ТАКИ ВДАВСЯ!!!
