|
Чудовий літній день…Яскраве сонце…блакитне небо чисте- чисте, жодної хмарики.Повівав легенький вітерець.
Серед посадки, здалеку чути грохіт електрички.Люди поспішали, виходили на платформу, розходилися в різні сторони. Оленка і Олег по стежці з залізничного полотна, спускалися до посадки.Прямо в обличчя світило сонце. Олег зауважив сестричці,
-Уважно дивися під ноги, а то носом зариєш.
По щебеню скакали горобці, щось шукали, а нижче розляглася висока трава. Вони тільки спустилися до дерев, перед самим носом Оленки пролетіла пташка.
-Ой.. Ой,дивись!
Брат засміявся,
- От боягузка!
Посадкою йшли метрів двадцять, не більше, далі перед ними покинуте поле. Високі лопухи, пирій, осет, де-не-де ромашки і розстелений чебрець прикрашали його.За полем, донизу тягнулася вузенька річка.За нею охоронцем стояв широкий ліс. Під ним виднілося декілька хатин.
-О! Приїхали!- онуки почули рідний голос.
Неподалік, біля підводи стояв усміхнений дідусь. Приємна зустріч, обійми поцілунки, аж просльозився старенький,
- Маленькі мої, як же ви підросли. Я так нудьгував за вами. Якби в місті зустрів,то б напевно не впізнав.
Їхали не поспішаючи, кінь часто фиркав.Дідусь знову клопотався,
-Це минуло два роки, як бачилися.Говорив татові, відпусти, саме ж гриби пішли,чому не назбирати? Суниці й полуниці вже на жаль відійшли…
Оленка нахилилася до брата,
-А я дудуся трохи й забула,здається в нього бороди не було.
-Так тиж мала, а я все пам`ятаю,справді був без бороди.
Вже проїжджали по дамбі через ставок. Рябило в очах, вода чиста, виблискувала на сонці. Навіть видно, як плавалио зграйки маленьких рибок. Неподалік купалися качки, по-під край мереживом гойдалася ряска. З обох боків річки, як охоронеці, високий очерет і зілля.
Вони під`їхали до хати. Дружок, здалеку помітивши, скавулів, стояв на двох задніх лапах, передніми махав, хотів доторкнутися до дітей. За мить радо підбігли до нього, гладили по голові, а він лискав їх руки,зазирав в очі, хотів дістатися обличчя.
-Дідусю,а ти його відпускаєш?-запитала Оленка.
- -Звичайно! Він мій помічник. Іншим разом курчатко десь засне в траві, хитренький, завжди його знайде. Зубами схопить мене за штани і тягне…показує- йди забирай.
Час летів швидко… На обійсті запахло борщем,дідусь посміхався,
- Що зголодніли? Сходіть на город, принесіть лободи та кропу. А я піду принесу яйця, треба ж їх зварити.
Тільки прийшли з городу, на обійсті з кошиком в руці, привітно зустріла бабуся,
- - О, як підросли. А я на своєму обійсті чую пахне борщ, думаю піду. Ось, їжте на здоров`я! Все свіженьке…
Вона виставила глечик молока, сир, банку сметани і пиріжки.
Дідусь посміхався, запросив її до столу,
-Галю, сідай з нами, тож гості у нас, разом веселіше.
Діти задоволено мерехтіли ложками, а дідусь з сусідкою поглядали на них, переглядалися і посміхалися.
Вечоріло…Збіглися кури, півень помітив гостей і раз – по – раз співав. Дідусь гукнув до Оленки,
- Спостерігаєш за курьми… біжи в сарай, там в бочці набери кружку зерна.
За мить дівчинка задоволено промовляла,
-Тю-тю-тю.
Олег підтримав її,
- От бачиш не забула.
За вікном стемніло.Діти гралися подушками, перекидали з ліжка на ліжко, сміялися. Раптом Оленка запитала,
- А ми ту довго будемо?
Олег, підскакуючи, до неї з подушкою,
- Та ні на вихідні тато приїде й забере нас, а сьогодні тільки ж вівторок.А ти що, вже додому хочеш?
- Ні- ні просто за мультиками сумую. Дідусь телевізор не включає..
-Він просто немає часу його дивитися. Завтра включу тобі мультики, а зараз давай вкладайся спати.Дідусь тільки до подушки і вже заснув, втомився за день.
Ранком спів птахів розбудив дітей. Вночі пройшов дощик, але було сонячно і тепло. Поснідавши, діти допомагали діду. Носили та складали нарубані дрова. Дідусь з ланцюга відпустив Дружка і Оленка з ним задоволено бігала довкола.
Після обіду, дідусь взяв кошики,
-Ну пішли грибники! Мають бути сироїжки та підберезники.
Діти, взявшись за руки зайшли в ліс.Після грози пахло вологістю і травами. Дідусь попередив,
- Тут хижаків немає, піщли. Олеже ти придивляйся де йдемо, щоб знав дорогу назад. Далеко один від одного не відходьте, уважно дивіться під ноги.
Дідусь інколи звав до себе дітей, щоб збирали разом. Швидко кошики були повні, поверталися додому.
Ввечері всі дружно нанизували гриби на нитки, щоб потім повісити сушити. Олег допомагав сестричці,
- Дідусю, а ми завтра підемо? Сьогодні так швидко назбирали, що й толком в лісі не побули.
-Хочете, підете самі, якщо дорогу знайдеш. Я завтра маю поїхати забрати сіно, десь то намочило цієї ночі, треба забрати. А то он, пливуть хмари, раптом знову намочить. Це ж я для корови, бачите бабуся Галя приносить молочні продукти. Прийде зима, щоб було молочко, треба Зірку годувати.
-Олег задоволено,
-Добре дідусю, ми підемо, далеко йти не будемо. Я трохи пригадав дорогу, як два роки назад ходили.Тепер вже добре її знаю.
Після вчорашньої прогулянки в ліс, дітям солодко спалося. Проснулися пізненько. Бабуся вкотре через вікно позирала до них, побачивши, що не сплять, гукнула,
-Вставайте швидко снідати! Вареничків з сиром принесла, гайда поки тепленькі.
Надворі тепло… Сонячні промені мережкою танцювали по столі. У великій тарілці парували вареники, їх запах вже й в хаті було чути. Кицька хлептала молоко, дружок гриз якусь кістку.
Оленка, потягуючись,
-Ой, ми щось сьогодні забарилися.
Дідусь вже сидів за столом, наливав в тарілку сметану,
- Галю, не йди додому, сідай з нами.
- Іжте,такого в місті немає, все домашнє, смачненьке, - припрошувала бабця.
Оленка задоволено облизувала пальці від сметани, весь час посміхалася,
- А й справді- смакота!.
Олег поводився більш стримано, позирав на бабусю Галю, йому чомусь було шкода її, адже її чоловік помер, тепер залишилася одна. В той же час роздумував, діду так веселіше, коли вона приходить, ще й щось смачненьке принесе.
Дідусь встав з-за столу, поспішив,
- Тут таке діло Галю, приглянеш за хатою. Діти самі підуть по гриби, Олег каже дорогу пригадав, знає. А я за річку поїду, Сокирки, треба забрати скошене сіно.
- Не журися, пригляну, ще й обід приготую.
Олег з Оленкою, взявшись за руки, йшли знайомою стежкою. Побачивши квіти,Оленка вирвалася вперед, гукала брата,
- Ой, які гарні квіти! Дивись!Дивись!
-Не рви, зів`януть, хай, як назад будемо йти, тоді нарвеш.
Оленка помітила великі гриби,
- О! А це, що за грими, їстівні?
-Це грузді, треба, ще уважно подивитися. Мають, ще бути.
- Бачу… бачу,- закричала сестричка.
Діти захопилися збиранням грибів, не помічаючи більше нічого, йшли вперед. Коли кошики були повні, Олег радісно сказав,
- Ну,от тепер можна й додому!
Але подивився по різні сторони, скрізь були хащі. Чи ми заблукали,здивувався сам собі. Але сестричці нічого не сказав.Вони йшли довгенько, але ніяких стежок не знайшли.
- Ой, в мене вже ноги болять, йдемо так довго, чи ми заблукали?
Олег заспокоїв її,
- Давай посидимо, відпочинемо, нам зовсім мало залишилося йти.
Тим часом, бабуся Галя, не знаходила собі місця. Чому їх так довго немає? Адже пройшло три години. Прийшла до лісу, гукала, але їй ніхто не відповів.Вже повернулася,склавши руки, журилася,чи це йти шукати? Дружок наче відчував її настрій, мотався зі сторони в сторону, дзявкав.Рішуче відв`язала Дружка,
-Дружок шукай! Олеже, Оленко,- поспішила за собакою. Він так рвонув вперед, що вона ледве встигала за ним, щоб побачити куди біжить. Картала себе, що не додумалася раніше відв`язати Дружка.
Коли діти присіли на зрубане дерево, позаду себе почули шарудіння. Лише одна мить,Оленка зіскочила і вже роздвинула гілки кущів, голосно, збуджено сказала,
-Подивися!
Він вже стояв поруч, обоє були вражені побаченим.За кущами лежало зламане дерево, під ним лежало на спині, махало лапками маленьке лисенятко.Олег трохи розхвилювався, але шкода було звіра. Він керував Оленкою, як краще підняти дерево. А воно ж не маленьке, тож довелося добре попихтіти, підсовували під нього щепки, згодом гілки. Лисеняткові вдалося повернутися на бік і воно вирвалося з під дерева. Але побігло не поспішаючи, напевно довго пролежало під деревом. Приголомшені діти, розкривши роти, дивилися йому вслід.Оленка рукою товкнула брата,
-Послухай, здалеку пес гавкає!
В Олега засяяли очі,
-Це наш Дружок.
За кілька секунд, Дружок гавкав, нюшкував траву і бігав кругом них. Розмахуючи хвостом подався назад, діти ледве встигали бігти за ним. Назустріч йшла бабуся. Вже обіймала і цілувала, як рідних,
-Ой, що ж ви так довго, Я вже вирішила Дружка послати за вами.. Олег соромлячись,
- То добре, а то ми й справді трохи заблукали.
Оленка не чула цю розмову, тому й не зрозуміла, що вони справді заблукали. Вона гладила, хвалила Дружка,
-Ой, який ти молодець, зустрічав нас, справжній друг!Давай тебе погладжу, мій хороший, мій розумник! О! Бабусю Галю,з нами така пригода сталася.
Вона емоційно розповідала про лисеня, Олег тільки посміхався.
На столі парував обід. Дружка вже взяли на ланцюг, він скавулів і позирав на хвіртку. Бабця звернулася до Олега,
- Напевно дідусь їде.Ти нічого йому не кажи, що заблукали. Оленка не помітила,все обійшлося і слава Богу, а то буде хвилюватися.
Після обіду мили гриби, бабуся мала їх засолити.Дідусь тішився,
- - От молодці! Взимку будемо з бабусею істи гриби і про вас згадувати, як гостювали у нас.
Оленка присіла біля діда, весело розповідала про лисеня. Про те, як їй сподобалося в лісі, скільки бачила різних квітів. Хвалилася, що перша знайшла грузді.
Дідусь похвалив їх,
-Молодці, що так поступили. Маленький міг би загинути, якби не ви. Дітки,завжди добре,коли є хтось, що допоможе в лиху годину.
Олег з бабусею тільки переглядалися, вона кліпала очима і посміхалася.
20.11.2016р
ID:
701655
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 20.11.2016 09:56:49
© дата внесення змiн: 05.12.2020 18:01:24
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Успехов!
Захоплююча розповідь про сільське життя.