Якось буде отруєна осінь,
Буде ранок дурнішим за вечір,
І насниться, що кращим способом
Стане груба мотузка на плечах.
І що дурник замерз десь у лісі
До зими не знайшовши притулку,
А полковник так і помер в кріслі,
Не вдягнувши свого обладунку.
Тоді так напосядуть, так сказяться,
І Злий звиє, що він же мав рацію.
Розчепіривши з острахом пазурі,
Зарегочуть огидливо блазні.
Ми зустрінемось обов'язково,
Я тоді буду десь у дорозі,
На серветці лишу колискову,
Ту, що дурник лишив на морозі.
Він виводив ще теплими пальцями
Щось про маму і своє дитинство,
Про часи, коли в темному карцері
Спілкувався із маленьким принцом.
Ти згадаєш ті ранки над річкою,
Того друга, що гучно сміється,
І про те, що він завжди мав звичкою
Цілувати усіх, як нап'ється.
Зрозумій же ціну того коника,
що змайстрований дідом в дитинстві,
Він дорожчий за все в світі золото,
А Злий блазень не вартий копійки.
Твій улюблений втомлений лектор,
Родимка у коханої - крапочка,
І якщо не всесвітній прожектор,
То на кухні роздмухана лампочка.
Ти розплачешся, так, ти розплачешся,
Башлаччовським рвучким септ-акордом,
Злий нічого, нічого не значитиме,
Якщо є за що плакати хором.
Я приніс тобі трішечки світла,
Ледва-ледве зігрів в рукавичці.
Ось ключі від твоєї клітки,
А мені на наступній зупинці.
ID:
697391
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 29.10.2016 18:07:51
© дата внесення змiн: 29.10.2016 18:07:51
автор: Холодний Яр
Вкажіть причину вашої скарги
|
