Ч-ш-ш!
Здається,
я чарівниця
(тільки нікому не кажи),
а то будуть навколо ходити й кричати:
"Приворожи!
Приворожи!"
Тьху! Їхні лиця...
Їхні лиця хочуть мене обплювати
й сказати,
запевнити всіх,
що ніяка я не
чарівниця,
а якщо навіть так, то це гріх.
Але ж я чітко знаю,
що вмію я чари,
і кожного дня я чаклую,
і світ весь милую,
і зіллями граю,
І капелюх у мене навіть є
чарівний.
А хто щось шепоче про злих чарівниць...
Той сам, мабуть, злий!
Ах, заберіть, заберіть вже від лиць!
Давай відійдемо
подалі
у ліс,
найчорніше дерево
знайдемо.
А хай йому біс!
І тут, мабуть, є лиця.
Стій.
І слухай.
Чекай.
Знай:
я - чарівниця.
"лиця" не годиться) до "чарівниця" як рима – хіба що під комічним кутом зору; "давай" – шкідливе, не слід вживати; скрізь лиця. твір смішний. у нас українська мова, – у нас кажуть "юридичні, фізичні тощо лиця". ні, особи
то жарти були. правильно "обличчя". вірш у вас вийшов, немов сюрреалістичний живописний твір, де в повітрі літає безліч якихось облич, немов листя. – так я бачу. правильно "обличчя". а "лиця" слід розуміти як маски, личини
