Роз`їдає злість, стирає ,
Заганяє в кут,
Болем опір пробиває,
Чинить самосуд,
Не питає, не шукає,
Не чекає слів,
Дрова в полум`я кидає,
Щоб вогонь горів.
Тріск зневаги, іскри люті,
Язики брехні -
Позбігались грітись люди -
Холодно мені...
Осінь зливами волає;
Дощ - гучний набат,
Та вогонь чомусь палає
Гніву, болю, втрат.
Злість стирає все на порох,
Спалює мости.
Лють - найбільший в світі ворог
Миру й доброти.
О, так, передала атмосферу емоції, вловила її у ритм, слова, образ полум"я...вловила, а отже скорила)) Хай тебе полонять тільки позитивні емоції, Сімочко)
І Ваш коментар примусив задуматись - на рахунок:" А чи потрібна ця злість взагалі?" Я розумію, що під самим словом "злість" розуміється не знищення, руйнація, а швидше - нетерпимість чогось, чи наполегливість в усуненні небажаного, але так хочеться замінити її іншими почуттями, які виконували ті ж самі функції, та це, напевно, суперечить людській природі...
От, знов розфілософствувалася - хлібом мене не корми - дай помудрагелити (якщо є час і настрій)
Дякую Вам за вчасний коментар під гарний настрій!