Нелегко відпускати, що було,
а особливо - світле і прекрасне,
бо серце, розбивається, мов скло,
як свічечка нічийна - гасне, гасне...
Нелегко забувати й десь іти
дорогами незнаними, новими,
випалюючи спогадів мости,
бо щось безцінне вигорає з ними.
І щось гірке лишається тобі
уже надовго в роті і у грудях,
таке, про що й не скажеш, далебі,
таке, що не показують на людях.
Таке, що наскрізь... Та, не варто, ні,
довкола розливати чорні ріки.
Усе колись минає вдалині,
нічого не було іще навіки.
І хоч нелегко тлумити думки
про те відбуле і таке чудесне,
під ноги просяться нові стежки,
до серця - щось невічно-піднебесне...
21.10.16 р.
відпускати нелегко... але тільки відпустивши - є шанс зберегти все саме оте "світле і прекрасне" такий закон Свободи Волі(Любові) - і це прекрасний Закон, він справедливий і взаємний - всім... правдивий...
Але з ним важко миритися. Особливо, коли виявляється, що ти трохи статик у вподобаннях, у поглядах, у світовідчутті. Зрештою у відчутті і прийнятті тих, хто поряд. Та воля й справді така - невловима. Одна морока - проявляється інколи невчасно... Проте, з іншого боку, мабуть такі прояви у подібних випадках ніколи не можуть бути вчасними...
Одним словом, нелегко...)
Нелегко... Та нехай воно - світле і прекрасне - залишається в серці приємним спогадом. А попереду буде ще не одна прекрасна і незабутня мить! Легкі і чуттєві рядки!
P.S. "Надовго" (прислівник) разом.
але тільки відпустивши - є шанс зберегти все саме оте "світле і прекрасне" 
такий закон Свободи Волі(Любові) - і це прекрасний Закон, він справедливий і взаємний - всім... 
Легкі і чуттєві рядки! 
