Осіння тиша. Синій дощ і ми…
Обіч дороги склякли мокрі клени.
Не треба слів, хай дощ про нас шумить.
Присядь, коханий, ближче біля мене.
Візьми за руку, нині я без крил.
Як осінь справжня… Хоча що між нами?
Шляхи несходжені на сотні миль,
І ночі зшептані не нашими йменами.
Між нами час ловив не нашу мить,
І квіти не мої, не ти… так треба.
Не нашим щастям в серці защемить,
І сьома вись не нашого крайнеба.
Між нами осінь і цей синій дощ,
І наші руки літом полонені.
І наше «ми» серед чужинських площ,
А ще, напевно, наші мокрі клени…
продовження http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791994
Гарний вiрш, Олено. Якийсь казковий елемент проглядаеться у ваших рядках. Бо, зазвичай, дощ прозорий, а у вас досить незвичний - синiй. Гарною вiдповiддю вашiй героiнi буде украiнська пiсня, у якiй стелиться срiбною хвилею туман. Цю пiсню, чомусь, вважають народною, але насправдi, нiяка вона не народна, текст ii написав Михайло Старицький:
Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная
******************************
Сядемо вкупочцi тут пiд калиною
I над панами я пан
Глянь, моя рибонько, срiбною хвилею
Стелиться полем туман.
Тiльки от у вас у 2 рядку - якось в украiнськiй мовi набагато частiше вживають слово "обабiч", нiж "обiч". Може вам цей рядок трохи змiнити - "Обабiч стежки склякли мокрi клени".
Наступного разу дощ рожевим намалюю, тоді буде казковим. Авторство Старицького, думаю, всі знають.
А ось "обабіч" не підходить, бо зіб'ється ритм, віршовий розмір.
Це вже тодi у вас Капiтошка з'явиться у такому випадку, при таких кольорах, i почне свою пiсеньку спiвати.
Ну, це якщо письменники, то може й усi авторство Старицького знають, а простi, звичайнi обивателi - та, де там вони знають, якже, бiльшiсть каже, що це украiнська народна пiсня.
Та справа не лише у дощеві - ловити краплинки руками...як розмовляти з дощем. Я знаю, що діалог ведеться не з ним, але на зображенні дощ теплий і спокійний, хоча й мокрий, - це все мої асоціації