за ким ти плачеш, осене золота?
кого у холодні цілуєш уста…
і не втішають тебе
радісні сходи озимого жита
алеї твої порожні,
алеї твої мовчазні,
наче ви́ступці вовняні – нечутні
алеї
твої
розтинають стерильні тумани
на прохолодні вогкі бинти –
гоїти рани,
рани гої-ти!
колишні
обпечені-вогняні
дні
за ким же плачеш, осене золота,
танеш, як воскова свіча?
...нема у нього обличчя?
натомість – біль і темнота…
і холодні бліді вуста…
нема у нього лиця?
то нема і серця…
за ким же плакати?.. лем
за невиразним
у тайні твоїх алей – мучите-лем…
15.10.2016
«лем» - означає «тільки» (лише), «певно»
солодко-безнадійно - цікаво, що там було десь слово з відчуттям саме солодкого, а - у фіналі - "за невиразним солодким
у тайні твоїх алей - мучителем" - але потім вже я солодкість прибрала, виходить - вона там (солодкість) все одно залишилася, бо відчувається отже, по праву там стала - не по праву видалена... дуже цікавий мені момент - і я дякую Вам, пані Лідіє - за увагу і тонкі сприйняття...
Вірш дуже майстерний, містичний, покритий туманом-вуаллю, ховаю давно забуту історія, що її пам'ятають лише алеї... І, звичайно, має множинність прочитань...
Дуже сподобалось, дякую!
Так меланхолійно і по-осінньому мінорно... А й справді, не варто плакати за тим, у кого навіть обличчя немає, хто ховається десь там, у потаємних закутках душі... Гарно, лірично і чуттєво!
Маленька ремарка (може, кому цікаво): від слова "лем" навіть пішла назва етнічної групи "лемки".
так... лем - лемки - є така версія... та ж таки версія не виключає, що "бойки" - бо часто вживали (як ті - "лем") - "бо й..." - то я теж до бойків належу, бо в нас "бо й..." загальновживане...
Ваша Осінь (чомусь захотілося написати саме з великої літери) постала у моїй уяві дамою із сердедньовічного роману — вишуканою, романтичною і закоханою у того, кого любити не можна...
Дуже красиво!
неймовірно! Ваша уява - ну, це просто Інтуїція, люба пані Любо, бо так усе і є... от тільки цікаво Ви її з середньовіччям пов"язали, так... з лицарськими часами - цього я й сама не помітила, хоч ця Осінь - моя... і закохана вона у того, кого ніби й нема зовсім, вона його не знає - якщонайменше... може, у нашому світі, у цьому її втіленні - не знає його, не може згадати, але й забути не змогла так, щоб назовсім - отака виходить тут історія...
Любочко, Ви ду-у-уже поглибили мій власний (авторський)))позір у суть цієї "речі"...
дякую Вам і люблю Вас і Ваші вірші - так, як Ви читали - просто... ну, сказати прекрасно - мало, отже, сказати - все ще бачу і чую Вас... і багато іншого красивого і гарного - що тоді і там певно, я скучаю за всіма... певно, хоча й дивно, як на мене... щось було там таки особливого... виходить...
обов"язково треба нам побачитися... і Ви подаруєте мені книжечку Вашу, як ми і домовлялися... думаю, буде така у нас нагода, врешті, полтавщина - мальовничі місця і ми, якось, влітку, прокладемо маршрут неоддалік Вашої господи затишної - обов"язково побачимося... з Божої ласки до нас усіх зараз я у це щиро вірю...
і бажаю Вам написати ЩОСЬ ТАКЕ, як ті мої "Електрички...", а точніше кажучи - ТАКЕ, як тільки Ви і напишете - Ваше... і я буду пишатися, що матиму дотичність... хай збудеться Ваш майбутній вірш...
ЗАМІСТЬ, прийм. Сполучення з прийм. замість виражають відношення заміни, заміщення, обміну.
1. з род. в. Уживається при вказуванні на заміну кого-, чого-небудь кимсь або чимсь іншим. В кутку під божницею замість стола стояла узесенька примостка на чотирьох паколах, убитих в землю (Панас Мирний, IV, 1955, 287);
НАТОМІСТЬ.
1. присл. Замість чого-небудь.
я подумаю, бо Ваше натомість мені також подобається і підходить - дякую, любий пане Цанг`у