Моя мама народилася у селі Вершинокам"янка, звідти родом її тато,(
мій дідусь), а її мама, (моя бабуся Настя), була верблюжанка.
Маминого батька незаконно розкуркулили і вислали десь на поселення, де
він і помер. Сім"я залишилася у селі без засобів існування. В роки
голодомору із 9-и дітей вижили лише двоє: найстарша - Поля, в
майбутньому моя мама, та найменша - Варя, моя тьотя. Брати моєї бабусі
Насті допомогли сім"ї переїхати до села Верблюжки. На той час,
наймолодша бабусина сестра Варя, що мешкала в смт.Петрове, народила
другу дитину і дуже заслабла. Оскільки її чоловік був партійною
номенклатурою, то сім"я голоду не зазнала. То Варя і домовилася з
Настею, що Поля поживе у них, допоки жінка одужає. Після голодних
поневірянь Полі у тітки жилося добре. Вона залюбки доглядала дітей,та
хвору, готувала різні наїдки, поралася по господарству, На неї зразу
ж накинув оком сусідський синок, сім"я якого теж не бідувала. Дівчина,
хоч і мала 20 років, та до дівування не вдавалася, і весь час
намагалася уникнути залицяльника.
Настя працювала в колгоспі, а Варя вже була школяркою. Влітку
Настю призначили куховарити для механізаторів. Варю вона брала з
собою на роботу. Настя дуже лагідно відносилась до всіх
механізаторів, але особливо припав їй до душі молодий тракторист
Гриша,який часто допомагав їй на кухні: то дров нарубає, то води
принесе, то важкі казани переставить. А коли Настя дізналася, що він
сирота,(його батьки померли в голодомор), її симпатії до парубка ще
більше зросли. Юнак спочатку жив зі старшими сестрами, але вони
повиходили заміж, і доля їх занесла до Кривого Рогу. Варю, яка
крутилася на кухні, Гриша жартома називав нареченою. Розсудива, не по
роках дівчинка, резонно відповідала йому, що наречена - не вона,а її
сестра Поля, яка скоро повернеться з Петрового. "От її і називай
нареченою, а я ще мала",- казала вона. В невдовзі Поля повернулася,
так як її тьотя Варя виздоровіла. Мала Варя дуже зраділа поверненню
сестри: "От і добре, що ти повернулася! І мені добре, і мамі, і твоєму
нареченому!","Якому ще нареченому?"-здивувалася Поля. "Як, якому?
Гриші! Він такий гарний і добрий, як і ти. І мама його дуже любить!"
"Оце так! Виходить, мене без мене посватали?!" Настя розсміялася і
розповіла Полі про свого помічника.
Полю призначили телятницею на ферму, трохи пізніше, вона стала
дояркою. Якось Гриша, підвозячи до ферми фураж, прихопив з собою і
Варю, звісно, з дозволу Насті. Під"їхали, а коли хлопець згрузив
фураж, Варя схопила його за руку і повела до телятника, примовляючи:
"Не опирайся, зараз я тебе з деким познайомлю!" Зайшовши до телятника,
Гриша побачив гарну дівччину, а Варя вигукнула: "Полю! Зустрічай
нареченого!" Так мала познайомила моїх майбутніх батьків.
Молоді люди сподобалися одне одному. Почалася дружба, яка переросла
в кохання. Одного разу Гриша запропонував Полі одружитись. "А то,-
каже,- було одне курча і те повісилося!" На здивоване Полине: "Як?"
Пояснив, що квочка вивела лише одне курча, інші яйця, які він їй
підсипав, захолонули, бо ж за нею не було кому турбуватися. Отож,він
залишив курча в хаті, а квочку повернув до курей. Йдучи на роботу, він
насипав йому пшона і наливав у мисочку води. Одного разу він не
помітив, як ногою задів мисочку з водою, і вона пролилася. Курча, коли
захотіло пити, залізло на відро з водою, а дужка відра впала і
придавила бідолаху.
Так мої батьки одружилися. Поля перейшла жити до Гриші. Знайомі
жінки лякали її сусідами, розповідаючи,що Гришині сусіди дуже
сварливі. Між бабою Параскою і Гришиною мамою, Палажкою, частенько
виникали сварки. То котрійсь із них здалося, що в її городі погреблися
сусідські кури, то на межі, біля криниці забагато нахлюпано води, то
хтось позбирав груші, чи яблука з сусідського саду, то ще щось.
Лаялися до хрипоти в горлі, доходило навіть до задирання спідниць...
Та баба Параска зустріла молодят із хлібом-сіллю. Хоча Поля не була верблюжанкою, та по приїзді в Верблюжку, сприйняла мальовничу
природу і щирих людей села, як і своїх вершинокам"янців. Вона
намагалася, по-можливості допомагати сусідам, і вони завжди жили в
злагоді. А коли після війни, наша сім"я залишилася без крову над
головою, сусіди не покинули нас в біді: прихистили у своїм сараї, і
допомагали чим могли.
(далі буде)
ID:
694503
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.10.2016 14:27:24
© дата внесення змiн: 17.03.2018 08:52:12
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
