Як колишній солдат, і учитель-психолог,
Розповім про людей, що вернулись з АТО,
Їм рятунок шукають усі в один голос,
А чи треба для них адаптацію, то?
Малювати квітки їм це зайве, повірте,
І методики НАТО також не для них,
Їм тієї свободи б вдихнути повітря
За яку так стояли у схватках страшних.
Вони бачили справжнє життя в лісосмузі,
І тому то прийшли уже в себе якраз,
Їх насправді свідомість уся без ілюзій,
На відміну від тої, яка є іще в нас.
Хто з АТО, ті прозріли багато раніше,
Бо вони оголили свої почуття,
Як й потрібно нормальній людині, мудрішій,
Не носити в собі те вагання-сміття.
Бачте, людям таким не від того погано,
Чим безжально калічила доля їх там,
А від того, що знову нахабно віддано
Безхребетність свою вже наступним вовкам.
Трусить їх не від ран, і також не від стресів,
А від того, як кожен осліп і оглух,
І не бачимо зовсім жахіття процесів,
Які бачить людина з АТО – відчайдух.
Справжній погляд учителя-психолога. Я також вважаю,що в нашій ситуації чужі методики зайві.Їм би ковток того повітря,за яке воювали...Дуже глибоко і правильно.
