Не світом правити і не людьми,
Слізьми не зможеш приховать розпуку,
Коли на роздоріжжі самоти,
Ти впевненно обрав розлуку.
У кожного свій шлях в житті,
І щастя кожному по - іншому вдається,
Комусь мов дар, бери собі!
Кому ж, мов приз, потрібно побороться.
Не в тім біда, що плаче дощ,
Він лиш зволожить землю,
А твій наточений на нервах ніж,
Дорогу вказує, хоч в світі й темно.
Той шлях, зумисне ти обрав,
Зійди із нього не вдається.
Поодиний , дикий шквал,
Збиває інколи - та знов до нього ти берешся.
І не зійдеш хоч і в крові
Всі руки, ноги і зап’ясття,
Вершину досягнувши самоти –
Ти все ще віриш в щастя!
Ти віриш в те, що збиті руки,
Сльозливі очі і вірші,
То шлях не пройденої муки,
Це шлях любові з самоти.
Що проламавши злі недуги,
Думок очорнених і слів,
Прокляття і лихі потуги
Навік позаду ти лишив.
І лише небо синню вабить,
Дарує сонце теплоту,
В обіймах радості кохаєш
Свою єдину …
