(Компіляція поеми)
« Привиддя лихі мені душу гнітили,
Повстати ж не мала я сили.»
Леся Українка
Я уві сні літаю ще, буває,
а наяву ілюзією раю
являється поезія моя.
А іноді, вечірньою зорею,
не оминає келії моєї
пульсуюча поема житія.
І
Побачу небо, маяки у морі
і пристані, і гавані …на дні,
і неозорі про́стори ясні,
а де-не-де ледь жевріючі зорі
у сивій і глибокій далині.
А іноді привидиться мені,
що чую репетицію салюту,
якою не відлунює майбутнє…
Або узрію плями у вікні
і виповзає тугою забуте,
і …просинаюсь на своїй війні,
де войовниче, сите і безпутне
ще полірує зорі п'ятикутні...
І думи навіваються сумні,
що Україна знову у вогні,
а наші душі на біду і горе
ошпарює інформаційне море,
«Аврора» маячіє у бою,
агресія, анексія, блокада
і недолуга корупційна влада,
що зневажає націю свою.
З одного боку діє Божа сила,
а з іншого - парафія Кирила
собі шукає місце у раю.
То агітує, то іде ходою,
то апелює до Русі святої
іноязике юрмище «рідні»,
манкурти генерації нової,
злодії і нувориші хатні.
І наче люди, а немов отари
ідуть за баранами до кошари,
яку не допалив Наполеон.
А – жаль! Бо мали б іншого сусіду,
свої права і Орликів закон
або Мазепу, а не людоїда,
і Конотоп, а не Бородіно
дивилися б у іншому кіно…
………………………………
Історія! А як же правди мало!
Історію ми кров’ю написали
і не один долали рубікон…
І знову – та ж руїна і навала…
……………………………..
Іще самі себе не звоювали,
та знову, – що? Готові у полон?
……………………………
І напухає онко-сіра зона,
а паразити п'ятої колони,
чекають інвазію кацапні.
І вчора ще вони голосували,
аби на сцені карлики скакали
або тузи «еліти» нев'їзні.
Московії усе іде до пари –
мерзотники, іуди, яничари,
любителі гучної маячні.
……………………………..
Усе тече, але не все минає.
Рептилія щелепи роззявляє,
шматує і заковтує чуже...
Нема управи на діяння змія,
хоча нечиста сила розуміє,
що Україну небо береже
і анулює націю Батия,
яка уперто лізе на рожен.
А я усе дивуюся, – невже
і їй не вистачає тої суші,
води у морі, випалених зон?
Ви чуєте? Рятуйте ваші душі! –
лунає у сузір'ї Оріон.
ІІ
Та ми й самі дивуємо планету
і маємо уже свої дуети,
воюємо, аби на небо йти,
уміємо у світі суєти
писати і поеми, і сонети,
і досягати ...вищої мети.
Але нема путі із темноти.
А, може, не майори, а поети
у синьому сузір'ї Андромеди
освоюють сіяючі світи?
І може, як підемо за тумани
у чорну пломеніючу діру,
і нас конвоюватимуть слов'яни –
євреї, українці і цигани
не у раю, а в Бабинім яру?
І небеса, до болю незнайомі
у пам'яті ґенези ожили.
Яка краса у мареві імли!
І як ходити у ярмі земному,
і як не добиватися додому
з цієї каламуті й кабали?
...............................................
Пітьма і сяйво. Куля і свобода.
Релігія і опіум народу.
Душа і пекло. Рай і сатана.
Висока Ліра і її фанфари.
Імперія і неминуча кара,
«Today» Росії і її весна...
Минуле ударяє у литаври,
і кожен відчуває ці удари,
де матюками гупає війна.
А там уже – руїни і окопи,
той самий осучаснений дует:
яса і воля, урки і укропи,
Росія і Америка-Європа,
орда і Україна – тет-а-тет.
........................................
І вояжує місія до Криму.
Очолює її авторитет
таємної імперії калиму.
Володарює мафія незрима,
гієна ночі – криміналітет.
І тут уже ніякої надії
на ум і совість партії злодіїв.
На караул! І, Боже, нас боронь
од місії скаженого месії.
Але не гасне сірка і вогонь.
І п'ятикутні пазурі Росії
диявол випускає із долонь.
ІІІ
Такі ось – когнітивні дисонанси.
У небі зорі, а на Раші – шанси
повірити у шоу й чудеса,
а в Україні пауза й …гроза.
Від мирної угоди по Донбасу
одному – сльози, іншому – роса.
Ви чуєте? Це плач Ієремії
до нашої заступниці Марії,
аби допомагали небеса.
А у людей на це немає часу.
І падає з очей самого Спаса
гаряча і гірка Його сльоза.
А у людей немає ще науки,
як ідолу укоротити руки.
А може мало муки на землі?
А, може, мало ще тієї кари,
якої заслуговує отара
парафії ізгоя у кремлі?
…………………………...
Нема управи на діяння змія…
...........................................
Але триває ера Водолія.
Очима ночі сяючі зірки
на зміну бойової веремії
запалюють у небі маяки.
І жевріє надією майбутнє,
і падає уже Ієрихон,
і з віщою трубою в унісон
лунає заповітне і могутнє.
Розвіюється летаргійний сон.
І поки розвидняється над нами,
поїдемо чумацькими шляхами
вивозити огуду протиріч
малими і великими возами.
Віч-на-віч засіяє із облич
жива надія, поки Божа сила
запалює у небесах світила
і землю укриває мати-ніч.
Її вітрило напинає крила
і їй на зміну вранішня зоря
нагадує отаману Ярилу,
що настає його ясна пора.
І блі́дий місяць падає за гаєм,
а ясночолий ранок починає.
Є маяки – минає маячня.
Ярило зорі поганяє плаєм
і напуває білого коня,
і розганяє чорне вороння...
І поки ера миру не настала,
єднає у досвітні ареали
сузір'я ночі – ореоли дня.
ID:
693597
Рубрика: Поезія, Балада
дата надходження: 10.10.2016 16:34:09
© дата внесення змiн: 10.10.2016 19:00:42
автор: I.Teрен
Вкажіть причину вашої скарги
|
поки пишеться.
