Не випрошуй солодкі дарунки любові у осені,
Краще звірся дощу і тихенько йому розкажи,
Як шукала кохання, ногами торуючи босими
Сто стежин, сто шляхів, сто доріг, не шкодуючи сил.
Виглядала його, переливши бажання у келихи
Синіх дзвоників, що назбирала улітку сама.
Викладала веселку з багряного листя під деревом
І боялась, що зникне усе, як настане зима.
Та не зникло нічого, веселка у небо ввібралася,
І засяяло сонце навколо, зродивши пісні.
Залунали вони – і, пташиним підтримане галасом,
Йшло кохання назустріч і радо всміхалось мені.
04.10.2016р.
Читаючи цього вірша уявляю себе біля багаття у колі друзів, Пригадую свою далеку молодість і прекрасні бардівські часи. Ваш вірш немов пісня, яка чудовими переливами сколихує найпотаємніші куточки душі і пам'яті. Дякую Вам.
Якщо у помірній дозі - то буде антидепресант, якщо у збільшеній - тоді проблеми і залежність. Так і хочеться сказати - "Граждане, будьте бдительны!"
Та ще загальновідоме - "Кто ищет, тот всегда найдет!"
Оптимизму мы у тебя, Серега, учимся! Жаль, что так и не свидимся. Не еду я никуда
На страничку к тебе заскочить, это не в Киев приехать.
Так что с оптимизмом будем дружить страничками.
Р. S.
Что касаемо нашего друга Бороды. Загрустил чуток. С кем не бывает. Но, думаю, пройдет. Он мужик сильный. Сумеет пережить. Ну, а ежели чего, дык мы к тебе, за оптимизмом прискачем на страничку.