Барвисті сонця переливи
після грози й травневой зливи
у полі хлібнії посіви
із неба дощику раділи.
З країв далеких прилетіли
пташки,навкруг гніздечка звили.
В затишнім краї,на Поділлі ,
в містечку П,в однім подвір'ї.
Весела звістка прилетіла
Меланка народила сина
ім'я Петро для нього дали,
щоб скелю бурі не зламали.
Були тоді тяжкі часи
антирадянськії бунти,
по Україні бушували
селяни проти "рабства" встали
Такі тридцятії роки
буяли цвітом боротьби
усі суттєві протиріччя
вмістили в плани п'ятиріччя
Кривавий Сталін хотів праці
корови підлягали здачі
собі нічого,все народу,
бо ви не з "буржуазів" роду.
Зірвали плани,ясним громом
не підпадай тирану злому
криваві руки,страх печуться,
помститись Геноцидом людства
Зібрать високі прод.податки
зерно усе на склади скласти
нехай шукають хліба крихти,
а ми горілку будем пити.
О,мудрий прадіду,Іване!
наш працелюб від Бога даний
з Меланкою город вскопали
харчі під землю заховали.
Зірки на небі,всюди тихо
щоб не накликать в хату лихо.
Меланка уночі готує
своїх дітей від Голоду рятує.
Тим часом в тихому Поліссі
у хаті,у селі Булдичів
народжена донька- красуня
маленьке сонечко - Настуня.
В її сім'ї в бідноті жили
опісля Голоду,гнилу картоплю їли,
а в тридцять сьомому ще й Василя забрали
недобрі люди,мабуть,розказали.
Що на селі,в затишній хаті
живе "шпигун",прийшли забрати
з десяток "лицарів" з собою
його завезли під конвоєм
І "помилково" розстріляли
в його сім'ї тоді не знали
в якій могилі він лежить
жахливо й нині уявить.
Які "злочинні" прадід робив справи,
що він дожив до смертної до кари,
Помилуй,Боже,в тому віці жити
й бояться слова проронити.
А потім мить,не менш страшна
змахнула посохом війна,
бої на фронті "Рівне-Броди"
усі хотіли перемоги.
Вона настала за чотири роки
та кров пролита не забута й досі
в Меланин дім прислали листоношу
зі звісткою,що зник Іван -піхота.
Він повернувся в вересні із бою
із перебитою ногою.
Так нині твердять його діти
в той час їм радість ніде діти,
мати плакала з світанку до світанку,
тепер вернувся він Герой іванко.
Слід за війною час для "відбудови"
настав голодний сорок шостий,сорок сьомий
Петро і Настя йдуть до школи
щоправда цей період невідомий.
Стає художником Петро
тримає вміло він перо,
побачивши красуню Настю
її кохає, що б там не було.
Тепера діду,славлю Бога
і дякую Його за того,
що доньку вам подарував
нема на світі кращих мам.
Я Бога дякую за рими,
що Він все бачить,Бог всезримий
слова правдиві несказанні,
емоції багатогранні:
кохання,радість,біль і сум -
відлуння всіх душевних сурм.
Барвисті строфи цеї рими
Петрові та Анастасії
до Раю щиро відсилаю,
як знак того,що пам'ятаю
які страшні терпіли муки
заради щастя для дітей й онуків.
02.10.2016р
