Вони пронизані духом страждання,
Не тим показним, побутовим, нарядним,
А тим що, лиш викликає бажання,
Пройшовши поріг барикадний…
Задати одне невимовно болюче питання,
Не те що для думки «великої» чи краси звуку,
Немов поколінь оглушливе мовчання,
За що ми губимо братську душу?!
Так братську!
Хоч ви й не росли мабуть разом,
А може й росли…
Неважливо!До біса! Подай першим руку,
Нехай розірветься гордині бридкої завіса…
Присвячується жертвам війн,геноцидів та революцій...
