Привіт дідусю! А сьогодні свято-
День Перемоги! Тільки він сумний,
Бо, як колись, у бій ідуть солдати
Від окупантів край звільняти свій...
Ти не дожив і , мабуть , то на краще-
Не буде сором їсти сивини
За виродків брехливих,хто пропащі
На фарс перетворили жах війни!
За тих, хто без поваги і скорботи,
Прикрасами чіпляють ордени,
Не їхніми здобути кров'ю й потом...
Скажи, дідусю, чом бруньки весни
В біду всихають? Не буяє листя,
Вкриває землю хибний пустоцвіт.
Зізнаюсь-хтось бабусине намисто
Продав, став волонтером...Пам'ять! Рід!
Пробач , бо хтось вже не зберіг онукам
І срібний твій трофейний портсигар...
Бійцю з АТО від ран великі муки,
А ліки -дорогий в наш час товар...
Вже котрий рік про броніки та берці
Хтось думає частіш ніж про плаття...
Дівчисько! Та зчерствіло в когось серце,
Й назад немає більше вороття...
Жах: то ж з Росіі сунуть ці рашисти!
Прийшли лукаві- ми їм : "З хати геть!"
Відроджуємо мову рідну й чисту!
А серце? Це тому, що поряд смерть
Та з'їла сіль ясні зелені очі,
Що так тобі сміялись на Землі...
Душа? Жива! Бринить вона, тріпоче,
І що є сили рветься з тої мли...
А пам'ятаєш, в тебе я питала:
"Яка війна?"Та ти байки все плів...
Казав про дружбу! В когось друзів мало,
Але то - справжні! Ти ж це зрозумів?
А ще хтось не терпів твого мовчання
Про ту війну.... Бо ж ти звавсь "ветеран"!
Й хотілось, мабуть так, як на екрані-
На дзот всім тілом, танком на таран!
Тепер нагода є... Та серед ночі
Як ти хтось тишу молить свому сну
І , як і ти, мовчить... казать не хоче,
Коли дитя питає про війну!
"пам'ятаєш"; "дідусю, діду" має бути скрізь у тексті, тобто в кличному відмінку. зразок: "скажи. дідусю, чом бруньки весни"; в передостанньому рядку "мовчить охоче" – не годиться. мовчать: похмуро, вперто, суворо, затято, ніяково, байдуже тощо; крім того "хоче-охоче" римувати не можна, бо спільнокореневі слова
Дякую, мій дорогоцінний редакторе, за допомогу!!!
Це моя вада- не бачу своїх помилок , бо емоції засліплюють, коли пишу(((
Ваша допомога-дуже важлива, бо ж недосконала, а є бажання вчитися.
