Замовкли вірші, а слова, стомившись,
змарніли і знесилено мовчать,
серед брехні й облуди розгубившись,
наклали на уста свої печать.
Не віднайшла в думках своїх бентежних
слів, що ніхто сказати не зумів:
мов зброя – гострих, силою – безмежних,
від котрих блуд закляк би й онімів.
З пера течуть гіркі чорнильні сльози
від безладу і вбогості життя,
Дамокловим мечем висять загрози
над волею і мирним майбуттям.
Від сорому й чорнило червоніє,
що, вкотре, не змогли, не спромоглись
здійснити предковічну світлу мрію
про волю, силу, розквіт, злет увись.
Здавалось, до омріяного щастя
лишається один маленький крок...
Та знову – промах: недолугі власті,
розгул хижацтва... Болісний урок,
що справжня влада – це, без заперечень,
не власного збагачення пора,
а місія висока самозречень
заради краю рідного й добра.
Керманичам, яким своя держава,
могутня й сильна, – це пріоритет,
навіки гарантована і слава,
і шана наша, і авторитет.
О де ти, НАШ майбутній Вашинґтоне,
великих пра... пра... прадідів онук?
Спіши! Спіши, бо у болоті тонем,
наївшись обіцянок вище вух.
Країна жде, розшарпана штормами,
згуртуй народ, в якого сили – тьма!
І Боже правий, будь завжди із нами!
Без Тебе перемоги в нас – нема.
Скільки століть вже чекаємо цього прояву, земляче...
А вірш подала не дуже вивіреним, бо надто нетерпляча, майже все подаю "з коліс". Та світ не без добрих людей, підправили.
Приємно, що згадали
народ, неспроможний родити Вашингтонів, а ще більше - неуміючий ходити за ними - приречений.
а в українців це як родове : "де два хохли - там три гетьмани". - так колись мій друг описував події кінця 88-го, початку 89-го. а потім знадував їх і в 91-му, і в 93 на виборах, а потім кожен раз, аж до смерти. і дуже йому було кривдно, що свого мойсея так і не висротили, який і згуртував би, і по єдино правильній дорозі повів би.
і так понині...
або не здатна родити вже земля, зайдами та яничарами згвалтована? або нездатен народ ходити згуртованим і з єдиним наміром, або що?...
болюча тема. і гарний вірш ваш, Світлано
До болю справедливі Ваші слова, Касьяне. Роз*єднані ми, розділені і не можемо до купи зібратися.Ідоля, ніби знущаючись, посилає таких "отаманів", що тільки далі розділяють нас.
Замовкли вірші, а слова, стомившись,
змарніли і знесилено мовчать,
Можливо, що такий старт змусить Вас переглянути і уточнити інші акцентовані Вами думки. Та й так як є - в цілому добре, а деталі Ви й самі виправите, але у свєму стилі. Мені, наприклад, здається, що краще лишається, а не залишився, тоді так само не буде проблем із наголосом, або а місія висока самозречень,
заради краю рідного й добра.
або навіки гарантована і слава,
і шана наша, і авторитет.
або справедливіше і уникаємо збігу в-в великих пра... пра... прадідів онук?
Спіши! Спіши, бо у болоті тонем...
Напевне достатньо?
Циля Пинхусовна, она же Маня Папироскина, она же... ой, не буду перечислять всю эту шайку-лейку. Ну оно вам надо, забивать дамскую (ой ли?) головку серьезными вопросами?