Я раптом загублюсь між берегів
Твоїх повік, в яких блищить безодня,
І залишусь блукати між світів
Твоєї загадки і власного безсоння.
І в прагненні дістатися до дна
Твоїх джерел, від мушлі ставши легшим,
Моя омано,згуба і мана,
Я,мабуть , збожеволію уперше...
Причинний і причетний до глибин,
В твоїх зіницях схочу потонути.
Щоб ані спогадів, ні видива світлин,
У жодного жалю вже не відчути...
Щоб загубившись поміж берегів
Твоїх повік,дожити до світанку.
І вже без остраху,без сумніву,без слів
Свій світ в тобі лишити без останку!