Дикий холод пронизує душу
Жагучий такий і нестерпний
Куди далі йти, як далі бути?
Ні поради, ні жалю не чути.
Той мовчить, той нічого не знає,
Інший сумно й невинно киває.
А час не стоїть, немов вихор летить
І душа все спокою не має - болить.
Ти блукаєш в житті-лабіринті
Є безліч доріг, а вони не для тебе
Відчуваєш навколо хмари густі,
Та придивишся - чистеє небо.
Вихід шукаєш і душа спокою не має,
Як птах над розбитим гніздечком літає
Чи впасти у розпач, плакати і кричати?
Що робити?! Не знає. У кого спитати?!
Й все блукає сама в самоті,
Наче кішка сліпа в темноті
Лише холод пронизує тіло.
Щоб це тривогу спалило?
Аби смуток і біль спопелити
Щоб лід твердий розтопити...
Не знаєш нічого, не підкаже ніхто
І сліз щоб заплакать не має давно
Та душа ридає, не слізьми, їх вже не має,
А болем нестерпним палає, палає, палає.
2001 рік.
дякую.
