Не буде, як було…
Чуєш, місяць сьогодні тече…
Місяць знову у повні лягає на соняхи й рутку.
Бо розгойдує човен. І осінь занадто пече…
Як ця осінь пече! -
золота вакханалія смутку…
Не буде, як було…
Не сколихнуться трави ніде,
Не обізветься птах… режисери готичної драми
Нас покинули… тут - нас ніколи ніхто не знайде.
Пригуби мою віру,
і мить зупини між світами…
Бо ще тиша така!..
Бо клепсидра висмоктує час
На чужі полюси, бо фужер матіолою повен…
Бо ніколи ніхто… і вирішує повня за нас…
………і розгойдує човен…………………………..
... а ви неспокоєм свого почуття - сильного, невтоленного, правічного, таємничого! - розгойдуєте хиткий світ існування чоловічої душі, незважаючи на його крихкість, від вас залежність, і неможливість себе пізнати, не пізнавши ваш, не відпливши під місячним сяйвом на човні ваших слів у незвіданий світ Жінки, - і так щемно від бажаннь, і так небезпечно в хитавиці настроїв ваших, і зваби, і засторог...
Як було, не буде...
Бо тиша впіймала вже час
І вперто тримає на ZERO в годинника стрілки.
У вікна будинку без даху (де створено нас)
Вдивляється місяць, як губляться дні з понеділка...
Як топимось ми серед буднів у смутку... й не тільки
Дякую ВАМ щиро! 
