125* цю хворобу ні ти, ані ліки, ні час не лікує…
Твої очі й вуста знов і знову питають мене:
«Чим наповнюєш дні? З нею радість їх п’єш? Ти – щасливий?
Не хворієш на сум?» – Втішиш давнім: «Що біль? – він мине!»
Відповім: «Я до тебе любов’ю хворію, зрадлива!»
126* чому: і любиш ти - і раниш ти, у серце?..
«Ви поводитесь дивно, синьйор, та чи є в тому сенс?»
– А я знаю, як втішити жінку, засмучену іншим,
Та не знаю лише, як розрадити вас (що найгірше!),
Котру сам засмутив, оспівавши як той Джо Дассен.
127* кристалам двом безцінним синьйорити!
А богині що співати міг одвічний менестрель? –
Що без тебе стільки літ я не прожив би, не зумів би
Без вогню, що в серці, рук цих, губ, очей. – О ні, не зміг би
Без очей бездонно-звабних темних – кольору шпінель!*
-----
*шпінель – кристал, дорогоцінний камінь, після огранки
прирівнюється до алмазів
128* прикметникове. (смуглявою втішений…)
Зачарований, щасливий, зацілований
До нестями, нічко-звабнице, закоханий
Тою пристрасно-покірною, хмільною,
Ой, ще квіткою розпусниці медовою!..
… …
(ні, не рими нічка дарувала,
в прірву щастя зваблюючи нас!..)
Ось, зайшла до вас і натрапила на ці катрени... в кожному з них є якась загадка... не дивуюсь, бо загадкова душа створила їх... гарна душа чоловіча, яка так надихається душею жіночою...
ось, саме в останніх словах ваших всі розгадки душі чоловічої, всі її прояви, досягненян, злети, вершини: якщо вона надихається душею жіночою!..
от бачите, як би ми не мудрили, ви нас швидко і просто розгадуєте.
а посвята була тій, що поїхала - за кращим життям. але залишала тут і своє щастя, і свої надії, і молодість, і все, чим мала б жити... - але поїхала
так, обирає, адо ні, будує, або вичікує, що та з"явиться сама, йде за нею, чи тікає у світи...
ні, щасливішою вона не стала - аел зуміла з цим змиритися і жити... - вимучуючи душу у ностальгії і "давай пригадаймо!"...
можливо в неї не було іншого вибору, хоча я завжди кажу,що вибір є завжди, проте не кожен вміє зробити цей вибір, не в кожного вистачить сили духу... але вже сам факт того, що вона там залишилася, вже говорить про те, що вона жінка сильна! Бо ж не зламалася... То ж дай їй Боже всього найкращого...
ні сильніших почуттів, ні солодших відчуттів, ні найвищих блаженств не мав і мати не може чоловік поза жінкою, без неї, щоб не ради неї, не від неї. перепрошую за повторення, але - то і небесами, і природою призначено, і сенсом нашого чоловіччого буття
тож - приймайте, іронізуйте, смійтеся з нас, знущайтеся, відкидайте нас - а ми любили і будемо любити вас!!
так... ... і не знаю, чого б ото розтуляти вуста, щоб цьої цілі не досягти?..
а звабити жінку - птаху щастя впіймати, чи не так нам, чоловікам?! - тому дякую за сприйняття і розуміння, і готую серце своє до чергової зваби. (якщо ви вільні?..)
Боже, які ж все-таки прекрасні оці почуття, які неповторні й чарівні у своїй трепетності, красі, ніжності і щирості, пристрасті і звабі оці емоції даровані нашому серцю коханням...Ах, нехай всі будуть закохані - це ж таке щастя!
Касьяньчику, спасибі вам за вірш
Мар"янко, дівчинко, ще б не прийняти слова твої і не повірити почуттям серденька твого!
тож нехай по вашому ворожінню на кохання всім - хай так і станеться, - який світ гарний побачимо!
життя - найбільше диво з див. але і уроки його - найгостріше ранять, найболючіші...
і ви точно знаєте це, ви спізнали і медові чаші його, Госте мила, і самаки полинові...
але і за це - наш з вами спів Життю і Любові!??