48. СВІТОЗАР
14.08.2016* 08:40
Сьогодні особливий день – 22 роки назад в цей день народився Світозар. Там, у минулому, він вже півтори години як почав жити, там йому зараз вже більше години віку.
Зараз у Липовому Скитку, в садибі Бажена та його дружини Ані з їх донькою Соломією, поки що сплять Світозар із своєю громадянською дружиною Олею та Дарій, мій наймолодший син, моя наймолодша дитина. Ми з Дарієм тут давно вже, потім Бажен привіз Олю, а Світозар вчора приїхав сам після зустрічі з матір’ю – вона подарувала йому найкрутіший телефон.
Сьогодні ми святкуємо день народження Світозара!
Цікаво як ми з Віталіною вирішили назвати цього сина таким іменем.
Я йшов по Хрещатику по іншій стороні від Мерії, напроти неї, і розмірковував про те, яке ім’я буде у мого сина. Те, що це буде син, сумнівів не мав, хоча дружина ніякі сканування і не проходила. Всі імена моїх дітей, які я давав і завжди був ініціатором цього при їх народженні, були незвичні для оточення їх матерів, бо я прагнув дати імена дітям красиві, старослов’янські чи закріплено українські. Так на світ з’явилися; Оксана і Леся, Тарас і Лада, Богдана, Бажен. І раптом в мої роздумах немов засвітилося ім’я: Світозар. Я ще подумав: «А може Даросвіт?» Потім: «Ні! Світозар!»
Приїхав додому, подзвонив у двері, дружина відкрила двері з радісними словами:
- Я вибрала ім’я нашому сину!
- Я теж вибрав!
- Хто говорить першим? Я?
- Говори.
- Світозар! – і я розсміявся.
- Я теж це ім’я вибрав!
- Я продивилася твої словники слов’янських імен і це ім’я мені запало на серце!
- А я його вловив на Хрещатику. То так тому і бути!
Коли дружина вже була на восьмому місяці вагітності до нас додому неочікуване приїхали знайомі з проханням до мене про допомогу: просили поїхати з ними на автомашині аж у Затоку і спробувати полікувати малу дівчинку. Переді мною стояв маленького зросту молодий чоловік із вимученим обличчям і просив за доньку. Я відчув, що справа безнадійна.
- Ваша донька невиліковно хвора.
- Так. У неї церебральний параліч. Лікарі давно відмовили нам. Їй трохи більше року. Але сестра розповіла мені про вас, що ви так гарно допомогли їй і іншим людям допомагали…
- Але я ж не цілитель, а тільки діагност!
- Та у вас саме діагностування лікує! Так кажуть.
- У мене вагітна дружина на восьмому місяці і син від попереднього шлюбу на руках!
- Ми вас всіх заберемо! У нас приватизована база відпочинку, мій батько її директор, то ми візьмемо вас на повне утримання, тільки поїдьте з нами!
Я подивився на своїх з мовчазним питанням. У Бажена аж очі загорілися від такої перспективи, Віталіна поглядом сказала: «Сам вирішуй!»
- Візьміть необхідне і ми прямо зараз поїдемо, а перед пологами ми привеземо вас назад.
І я дав згоду.
Дівчина була безнадійна. Її мати покинула її та чоловіка зразу після пологів, почала по-чорному гуляти, взяла розлучення і вся сім’я батька дівчини, а це:
дід та бабуся, батько та його рідний молодший син. Лагідна та спокійна родина і таке горе на руках!
Час, що ми там провели, був, безумовно, дарунком нам усім з точки зору відпочинку, бо на морі і не може бути інакше.
Я пробував лікувати дівчину, але зразу проявилася закономірність: в моїй присутності дівчині було легше, особливо після моїх масажів, але я знав, що дівчина приречена. Один раз я затримався із своїми на морі, то дід ледве врятував онуку, роблячи їй дихання рот в рот. Коли ми гуляли з нею, то вона із коляски дивилися на нас такими тужливими очима, що серце починало у мене нити. Віталіна достатньо скоро не змогла виносити цей страждальний погляд, то часто я гуляв з дівчиною сам. А Бажен козакував на пляжі – от хто дійсно отримував насолоду від цієї нагоди.
Нарешті за декілька днів до очікуваних пологів ми виїхали на Київ. Десь навпіл дорозі Віталіну почало прихоплювати, а тут ще відбулася дрібна поломка старої автомашини. Шуткували: «От буде народження в дорозі!»
Та приїхали до Києва вчасно – тільки через два дні я викликав швидку і Світозар народився.
Коли ми виїжджали до Києва, то я діду змушений був сказати, що дівчину їм не врятувати. Так воно і сталося: вона померла через півмісяця після нашого від’їзду. А ще я йому сказав, щоб він припинив пити навіть вино, бо для нього є загрозою інсульт. Не послухав мене і через декілька місяців це сталося – інсульт і смерть. Його неймовірно лагідна та терпляча дружина стала удовицею.
Довго розмірковував чому таке стало з цією родиною. А потім, після розмови з їх родичами у Києві зрозумів: Кара. Справа в тому, що дід, як виявилося, був дуже довгий час особистим шофером першого секретаря райкому і широко користувався своїми привілеями вельми своєрідно: сотні жінок в районі він попсував, сотні подружніх пар зруйнував. То Кара і стала такою страшною = його сини стали вельми нещасними людьми саме у подружньому житті. Якщо Сила Карає, то найтяжче Покарання іде через страждання дітей.
Коли я зрозумів обумовленість цього Покарання, то спробував щось з’ясувати у своїх Кураторів, але було мовчання, тільки немов Хтось на мене насмішкувато дивився весь час – Навчання завжди має жорстокий окрас.
Досі мене муляє одна неприємна згадка про той час: коли ми приїхали до Києва, то у нас дома не було ніякої їжі, а чоловік, що нас привіз мав її. Ми всі разом поїли на нашій кухні, а залишки їжі я залишив нам. Коли ж чоловік попрощався і поїхав додому, то у мене виникле відчуття, що я пограбував його на їжу. І це відчуття зараз проявилося, коли я згадую все це.
Пологи у Віталіни пройшли звичайно, хоча і з дрібними ускладненнями. Записки вона писала мені переповнені любові до мене і до сина, до нашої сім’ї = вони досі зберігаються в моєму архіві, так що наш Світозар був зачати та народжений в любові. І раннє дитинство його проходило теж в любові.
ID:
683702
Рубрика: Проза
дата надходження: 14.08.2016 20:31:32
© дата внесення змiн: 14.08.2016 20:31:32
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
