Полум'я життя затьмарить сонце,
Воно вище відомих світові вершин,
Просторіше за ту відстань, яку може осягнути око,
І глибше усіх разом взятих глибин.
Бентежно намагається пізнати його мозок
Вслід тіло дихає, відчуває, тремтить
Весь світ навколо переходить з одного в інше, минає
Любить, ненавидить, голосить.
І ні на мить те полум'я не гасне
Не турбує його спокою жодний буревій,
Відгукується зорепадом рясно
Нерухомою пустелею мовчить.
Життя поєднує всіх і все разом,
І роз'єднує в ту ж саму мить,
Можна забутись і бути нещасним,
А можна й собі запалитись для всіх.