Винна...
Повинна ти!
Винна
В тому, що світ охолов.
В тому, що плаче дитина,
Зрушились вісі основ.
Винна ти.
Винна.
Повинна
Всесвіту мить піднести.
Дати натхненню причину.
Дні узористо плести.
Ніч розбивати на мрії.
Сонце гойдати в душі.
І спокусити до дії,
Та бездіяння в дощі
Вилити, у дозрівання...
Віру...
Надії...
Кохання...
Винна!
Повинна
Ти винна.
найскладніше, ні, навіть неможливо коментувати експресію, присутність одної емоції, невловиме щось на межі відчуття, напівозначеного словом, на межі відкриття світу жіночої душі: там непізнане, там фантастично інше, там чуттєве, що не має визначення у словах, словами, через слово.
є вічна загадка для світу і чоловіків зокрема? - Жінка!
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ох, Касьяньчику, а може за таємничістю й нема нічого вагомого...Може тому й таємничість та неприступність щоб надати мілководдю глибини.... Буває й таке, друже мій, буває...
А це от - всього-на-всього дрібна буденна втома...Всього лише втома...
Приємного вечора вам
Жінка тендітна "повинна"
В кращім оцім із Світів
Вистоять, випливти, вижить,
Біль обернути - на спів.
Чомусь вилився Ваш цікавий твір у експромт. Дякую...
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чарівно вам відгукнулось Все таки цей стан близький кожній жінці десь...
Спасибі вам, що заглянули