|
Літній вечір... За вікном підкрадалася ніч, місяць зазирав, мигаючи разом з зірками. Та ще час від часу чути сигнали автівок.
-Мамо, дуже гучно, закрий будь ласка балкон,- гукнула Настя .
-Андрійко заснув, то що, їдемо завтра в село?
- Так, нарешті вирвимося в відпустку,я ж там не була чотири роки. Все, відпочивайте, на добраніч, - поцілувала її й вийшла.
Яскравий ранок світив дітям прямо в очі. Настуся тормошила братика,
– Вставай, їдемо в село!
- А що це ? - протираючи очі, підвівся Андрійко.
Вона почала весело одягатися та допомогла йому натягнути і футболку.
-Давайте вже виходьте - сказала мама.
Андрійко в цей час стояв на балконі, спостерігав, як тато в багажник автівки вкладав валізи. Трохи насторожено поглянув на дорогу. Він не знав, що таке село, бо нікуди далеко з дому не їздив .
В автівці тато заборонив розмовляти, щоб не відволікали від дороги. Та Андрійко поруч з мамою і сестричкою вертівся в різні боки, немов шило. Відразу ж тихенько запитав,
- Настя, а що таке село?
Вона шепотіла на вушко,розповідала, як була в бабусі майже щороку,коли він підростав. Хвалилася, що там в неї є друзі, дуже смачне молоко і так гарно, що навіть не хотіла їхати додому. Та тепер два роки поспіль,тато лише влітку привозив, бо вже ходила до школи.
Пильною дорогою зупинилися біля самого лісу. Настя вискочила з автівки,
- Ура! Ура!Дивись Андрійко, яка краса!
Під ногами килимом стелився барвінок, шовкова трава їй була майже по коліна. Малий стояв, розкривши рота роздивлявся, запитав,
- Це що село?
Всі дружно розсміялися. Батьки на траві розстелили простирадло, накривали сніданок. Андрійко підбіг до мами, тримав у руці рожі,
- Подивись, які здорові квіти,у нас таких вдома немає .
-Тут синку, ще багато краси побачиш…
Автівка під`їжджала до села. Сонце вже високо піднялося, немов всміхалося, в небі хмари білі-білі, майже не рухались. А теплий легенький вітерець куйовдив кучерявий чубчик Андрійка.
Він вийшов з автівки, задер голову і вертів нею, оглядав все навкруги. Бабуся радісно зустрічала і цілувала всіх, на очах бриніли щасливі сльози. Вона приїжджала до них в місто, тож Андрійко її упізнав.
За обідом смакували все домашнє. На столі лежала пахуча ковбаска, яка дуже сподобалась Андрійкові, а в Насті не закривався рот, розповідала про все, що бачила по дорозі.
-Ну що ж - каже тато -, Тут свобода, дивись Настя за братиком, а нам тут є роботи… сіно, город….
-Мамо, а ти звариш смачне повидло з жовтеньких грушок?
– Звичайно ! - відповіла доні всміхаючись.
- Пішли… Покажу мою подружку, - сказала Настя і взяла його за руку.
– Яку подружку?- здивовано кліпав оченятами.
- Побачиш,ти теж з кимось подружися !
В сараї метушилися замурзані поросята, хрюкали, рознюхували, хотіли їх дістати.
-А вони не такі, як в мультику - веселився Андрійко і намагався кинути трави.
Аж тут гукнула бабуся, запропонувала молока . Він пив присмоктуючи, аж стікало по бороді,
- Ой, яке смачне! Не таке, як у нас в пакетах! Бабця пригортала онуків, ніжно дивилася їм в очі,
- Яке щастя, що ви всі приїхали ….
Діти попрямували роздивлятися обістя .
-Дивись Андрійку, пішли туди, там кізочки, а он моя подружка Леся…
Він рвав траву і годував кіз, а Настя підійшла до корови, яка лежала, поважно жувала траву. Гладила їй шию та обіймала, зовсім не боялася.
-Я мабуть собі тут друга не знайду,- чухаючи свого чубчика промовив Андрійко.
- Що ти! Обов`язково знайдеш! Он бачиш Барсик, правда він сердитий, чи грайся з кицькою, теж нічого…
- Ні, коти їдять мишей, не хочу з ними дружити, а пес дуже великий .
Зо три дні малий освоювався, грався в піску, в траві, вовтузився з своєю іграшковою автівкою. Настя всім сплела віночки з польових квітів, навіть татові і братику, раділа, говорила, що це від сонечка.
Якось одного дня, батько рубав дрова, а діти допомагали, складали їх біля сараю. Малий так дуже заморився, що після обіду випив трохи молока, лишив чашку на траві, скрутився калачиком і заснув. Мабуть пройшло небагато часу, раптово почув шарудіння. Трохи злякався, ой, що це? З під старих дров впевнено прямував їжачок. І швидко допивав його молочко. Андрійко вирячив очі, спостерігав, що ж буде далі. А їжачок носом перевернув чашку, маленькими оченятами зирнув на Андрійка і попрямував знову в свою схованку. Трохи отямившись, Андрійко закричав,
- Ой Настю, мамо, щоб ви бачили… Там їжак! Справжній, живий!
Всі звернули увагу на крик, стояли всміхалися до малого. Він був дуже емоційний та збуджений, в цого очах стрибали веселі іскринки. Довго не міг вгамуватися,весь час повторював, розповідав,як він побачив їжачка.
Наступного дня збиралися на річку. Всі зносили якісь речі в автівку, а Андрійко вже прямував з молоком до їжачка. Той же довго не барився, поважною ходою добрався до чашки, пив присмоктуючи і позирав навкруги. Малий задоволено спостерігав,тишком-нишком підглядав з-за дерева і шепотів,
-Тепер і в мене є друг….
Автівка їхала не дуже швидко, бо дорога ґрунтова, після дощів трохи розбита.. Краєвиди всіх чарували, широкі хлібні поля переливалися з маками та волошками. Від лісу спускалися вниз, за вікном виднілась річка.
Тато надував човен насосом з автівки,а мама з дітьми відразу поспішила до води.
Андрійко зразу трохи боявся річки та побачив, як Настя справно плавала біля берега, теж заліз. Мама його підтримувала і вже навчала рухам, як плавати. Було спекотно, діти довго таляпалися у воді.
День пролетів дуже швидко, сонце вже червоніло по обрію.
Лишалися на ночівлю,поставили палатку. Тато взяв дітей на човен і спокійно гріб веслами, немов заколисував їх спати. Так воно і сталося, вже повертаючись назад, мама несла його на руках. А поряд йшла сонна Настуся, яка весь час позіхала і бурчала, що хоче спати.
На ранок батько приніс майже повне відро риби, вона дуже хлюпалася, краплі води відлітали в різні сторони. Діти швидко ловили її руками і гучно пищали, коли та вислизала з рук. І вже дружно збиралися до від`їзду.
Ось знову в селі….
Малий попросив молока і з ним поспішив до схованки їжачка. Його довго чекати не довелося, вже шмигав та сопів носом і смакував молоко.
У батьків закінчувалась відпустка, мали повертатися додому. Всі були дуже задоволені, адже погодні умови сприяли відпочинку.
Бабуся підносила сумки до автівки, чомусь витирала сльози. Батьки пообіцяли приїхати і наступного року.
Настя взяла Андрійка за руку,
- Все пішли….
- Чекай, зараз прийду!
Підійшов до купи дров, налив молока в тарілочку і голосно сказав,
- Бувай друже, не сумуй! Обов`язково дочекайся, я приїду!
Всі цілувалися, прощалися з бабусею.
- Онучку, підійди, я тебе поцілую .
Він обійняв бабусю і шепотів на вухо,
- Ти ж знаєш у мене там, в дровах живе мій друг, будь ласка не забувай, давай йому молочка. Я йому пообіцяв, що наступного літа приїду….
Автівка виїхала на трасу…. Андрійко дивився в вікно і думав, він тепер знає, що таке село. Як добре, що там живе бабуся і тішився, що тепер теж має справжнього друга .
11. 08 2016
ID:
683075
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.08.2016 19:00:48
© дата внесення змiн: 05.12.2020 11:08:52
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
все сподобалось - і родинний затишок, і село, з такою любов'ю описане Вами, і дитячі хвилювання, і любов до братів наших менших. Гарна історія, пані Ніно! 
Я просто зачарована!!! 
