співчувають люди деревам,
що ті – все життя непорушно
на місці стояти змушені…
і лише устремлінням до висоти –
глибину
полону
прагнуть перемогти*…
а ми, люди,
ходити
можемо скрізь і всюди
співчувають людям пташки,
бо не можуть люди - великі-малі
одірватися од землі,
хіба – незграбно і почергово
переставляють
то одну, то другу ногу –
а більш нічого…
і радіють за себе,
бо підкорили –
крила! –
простір до неба
…дивляться з неба янголи…
і посміхаються всім нам
лагідно-співчутливо –
ув`язненим,
гравітаційно залежним – земля-нам…
05.08.2016
* - думка, що дерева прагнуть перемогти глибину за рахунок висоти, належить Метерлінку
певно, з усіх, хто прийшов і ще прийде читати - один я буду викликати чи то усмішку, чи то (по зангу) - посмішку вашу: один лише я буду тішитися своїм ув"язненням земним, вподобившись найменшому із дерев: до щему, до насолод райських тут, до відчуття кожною клітинкою тіла - люблю все земне і саму матінку-землю!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудово! Як-то кажуть, кожному своє: хтось підкорив землю, хтось - небо... І тільки янголи понад нами мають у своєму прозпорядженні цілий космос! А нам, людям, залишається відриватися від землі хіба що у своїх думках-мріях!..
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
людина може "підкорити", а краще - подружитися з Космосом - якщо задіє власну уяву і віру, а ще силу любові сердечної - енергію Світла тобто... так я думаю собі наразі і наші позиції, Наталю, близькі, як і завжди
правильно "усміхатися до когось". приклад: ( була тут спроба редакції ). ідея в тому, що вони усміхаються до нас, а ми просто усміхаємося
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я читала вже Вашу думку щодо усмішки - як такої, а посмішки - як - насмішки... але словник не поділяє Вашої позиції якби відчуття мої стали на Вашу сторону, то я не сперечалась би з Вами - але я не сприймаю посмішку за насмішку... на жаль.. тому - подумаю і ще ретельніше прислухаюся до себе... дякую Вам за увагу і пропозицію
ПОСМІХАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ПОСМІХНУТИСЯ, нуся, нешся, док.
2. Те саме, Що усміхатися 1. — Я роду козачого, — усе тоді йому розказав. Він слухав, .. посміхався, дивувався (Марко Вовчок, VI, 1956, 253); Лелеки мостили на колесі гніздо. Партизани спостерігали їхню роботу і радісно посміхались (Юрій Збанацький, Крил. гонець, 1953, 40); Вона дивилася на нього секунду-дві, і губи її, висохлі на вітрі, потріскалися, тому їй було боляче посміхатися, але вона усміхалась (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 473);
Чудо! І задум, і втілення, і метафоричність - думка, що дерева прагнуть перемогти глибину за рахунок висоти, належить Метерлінку- компенсація, варіативність, що трапляється у людей дуже часто...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, люба пані Окрилена... щойно увійшла до хати з вечірньої прогулянки містом - скрізь тут у нас дерева - от і... такого "емпатичного" вірша з собою принесла...