Усе життя моєї України –
Червоне й чорне, й хліб, що колосивсь...
Терзали її, гнобили й гноїли,
Та це лиш добавляло їй краси.
Народе, скільки ще ж тобі терпіти
То азіатів, то нацистів гнів?
Допоки будуть гинуть наші діти
Від рук неофашистів-ворогів?
Народжені вбивати, руйнувати,
Каїни по коліна ці в крові.
Яка ж, перевертні, вас народила мати?
Чи дикий рок на землю цю привів?
Раби, обдурені, ви ниці і безгласі,
За чим прийшли? За волю покарать?
ЇЇ ж не вбили навіть у ГУЛАЗі.
Ще гніву Божого попереду пора!..
Тоді не плачтесь на немилість долі,
Вам кров, невинна, нагада про те,
Що суд настане Істини, відомий,
І ковилою слід ваш заросте!..
12.10.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
"Усе життя моєї України –
Червоне й чорне, й хліб, що колосивсь...
Терзали її, гнобили й гноїли,
Та це лиш добавляло їй краси." - гарно! У кількох рядочках наша історія...
Не думаю, що якби вороги були адекватними, то щось би змінилось в кращу сторону (варто подумати над заміною цього епітету). Також я б подумав над епітетом "німі", оскільки це майже те ж, що "безгласі" (як варіант - низькі, ниці, підлі...)
Україна,рідна наша ненька скільки воїн , а вона й справді красивіша і загартована!Гарно написали!!! Ви Ганнусю патріотка -поетеса УКраїни!!!Дякую Вам за такі гарні вірші.