Я розучилась літати. Зовсім. Відчиняю сотні дверей, сподіваюсь побачити хмарки і зорі - а падаю в болото.
Я знаю, що треба відчиняти і шукати двері. Гримаю. Ніхто не відчиняє. Виламую. Глуха стіна. Під ногами-іржаві цвяхи. Падаю. Я ж зовсім необачна. Поранена душа стікає навіть не віршами. Пусткою. Нею би затулив всі дірки на підлозі, де за все існування попадали зорі.
Я вчусь не літати. Просто ходити. Забувши, що сонечко і посмішка - сестри. Не плету родинних вуз. Не розчісую промені сонця. Не відрізаю найкращі. І не пакую тобі в золоту шкатулку. Як це робила раніше. Шкатулку я віддала. Кому? Забула. Ножиці, що різала промені - викинула. Бо одного разу зрізала ними свої коси. І більше не ростуть.
Я піднімала свою душу з колін. Бо топтали. А вона вважає, що їй не боляче. Я зашивала її золотими нитками, лікувала в найкращій лікарні. Віддала все, що мала. Пообіцяли допомогти. Та потім... Зовсім випадково... Я дізналась, що в неї... Байдужість...
Я поклала її на якийсь розламаний візочок і забрала додому. Додому? Смішно. В мене ж не було домівки. Я забрала її до себе. Можна було поміняти на кращу. Інші були занадто гарні і великі. Їм було мало місця в моєму тілі.
-Іди. Все ж буде добре!
Я не любила цей вислів. Все добре не буває ніколи. Так говорять комусь, щоб відчепився. Або переставав ставити запитання. Або просто дати зрозуміти, що тобі ця людина байдужа. І ти не хочеш їй допомогти. Це ніби паразити сучасності. Все добре! Все вийде! Переступи! Живі душі! І йди...
Залікуй мене словами. В тебе ж... Так виходило!.. Подаруй мені подарунки, які ти дарувала.
Це ж брехня, що я не люблю квіти. Ніхто не подарував мені на день народження. В нас грошей немає. Це правда. Ніколи і не буде. Або буде... Тільки... Не зовсім достатньо. Я люблю квіти. Свіжі. Щоб якщо троянди-то не зрізати нижні листочки. Щоб вони були рівні. Певно, ніхто мене не любить. Бо нікому не вистачає грошей на квіти навіть в день народження...
Дощ ще буде. Сніг також. Ми винні. Собі. Знаєш що? Посмішки. І щастя. І радість.
Я зашию душу молитвою. І пошию їй сукню з твоїх слів. Я люблю все найкраще. А якщо доведеться їй ходити в лахмітті - то ніхто і не догадаться, що це лахміття вартує цілого статку. Люблю тебе. Я тебе лублу...
Мало на світі людей, які дуже глибоко сприймають цей світ............ Найглибше пірнають в горечко............. Або ж в щастя, або ж в кохання...........
Відонько, ти така єдина.
Будь щасливою !!!!!!!!!!!!!!!!! Будь ласка...............
Люблю тебе дуже.
