Ранком батько проводжає
Сина на війну
І неначе відчуває
В тім свою вину,
Що не все зробив учасно –
Рашу не спинив…
Плачуть матері нещасні:
Гинуть же сини.
Сум закрався батьку в очі,
В скроні – сивина,
День йому чорніший ночі.
Адже йде війна.
І та батькова тривога
Зморшкою лягла –
Непроста ж бо жде дорога
Хлопця із села.
Та війна ж – то кров синівська,
А нерідко й смерть,
Діток доленька сирітська…
Бідоньки – ущерть…
Й потемніли очі сині,
Батьків лоб спітнів:
«Бережи ж себе там, сину, –
На очах… сивів…
Вузлик дав землі із саду, –
Це – твій оберіг.
Стій же там не за посаду –
За святий поріг,
За яким уся родина,
Там – твоя сім'я.
Збережи себе, дитино.
Й чеснеє ім'я.»
Син ніяково всміхнувся,
Рідного обняв:
«Не журися. Я вернуся…
Жди дзвінка щодня.»
Попрощались батько з сином…
Чи ж не назавжди?!..
І благали очі сині:
«Боже! Вбережи!»
12.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
І батьківська, і материнська тривога, сьогодні і всім нам на плечі лягла,Ганю; лише депутатам "до лампочки", їм відпочити треба, стомились бідні від неробства, аж зло бере, їй богу...
Здається, Ви цей вірш уже публікували. Чи я помиляюся? У передостанній строчці другого стовпчика, мабуть, Ви хотіли замісь "є" поставити "ж". Вони поруч стоять на клавіатурі...
Спасибі Вам за підказку. Виправила.
Цей вірш я ще не друкувала (роблю поміточки біля використаних). Колись у пісенній поезії був мій вірш "Батькова молитва", а цей я написала після того, як Ви порадили показати і хвилювання батька за сина, коли той їде воювати.
Дякую за уважне читання.
