До озера ішла я через ліс,
Життя у ньому дивне, особливе –
Без метушні, без окриків і фальші .
Прадавній дух лише, прадавня тиша
наповнюють цей, Богом даний, рай.
І тільки птах рве вистояний спокій
Своїм горланням, одами життю
й бешкетник-вітер, що ляга на крони
старих дерев, у генах яких – вічність.
Сухі гіллини щуляться, скриплять.
А під ногами – розпашілі трави.
Між них гриби - то особливий дар,
Шукай, збирай, вбирай зіпрілу радість.
А вже й ожина намотала плід.
Ще тиждень-два – дозріють ягідки,
Червоним соком заплямують губи
Тим, хто жадливо їх вбирати буде.
На краю лісу – озеро лісне.
Із трьох сторін - в оточенні дерев.
П'є ранок, грає срібними хвильками,
Притягує вологою очей.
Пірни в ті очі, в чисту ту глибінь,
Мов птах у небо, наберися гарту
І видихни неспокій поколінь.
Угору взір та руку піднеси,
Зчеши надію із проміння сонця
В долоню вільну і розмаж по грудях.
І чорні хмари-змії відповзуть,
Розквітне небо голубим барвінком
Над золотими стиглими хлібами
Там, за пралісом.
Багаті будем!
Добра Вам і Україні! 
