Я, забувши слова, їх порядок і значення,
частоту коливань, час і місце подій -
стала мірою мір, стала багатозначною -
а покладено стільки на мене надій!
Хто бувало просив бути ближчим до Бога.
Свою віру плекать у святих молитвах.
Я до Нього йшла через іншу дорогу -
зачасту настигав коли відчай і страх.
Хто в любові просив нерухомо сидіти
і чекати чогось (та не знали чого)!
Я лишала таких і летіла за вітром,
наче пташка, на південь - шукати тепло.
Я шукала! Завжди прокладала маршрути -
піднімалась у гори мільйонів сердець,
але серця мого там ніхто не розчулив,
довгій нитці моїй не знайшовся кінець.
Та я вперто іду, нікуди не звертаю.
І коли запитають - ствердно скажу:
"Я надій не даю, а про завтра не знаю,
ще сьогоднішній день достеменно довчу!"
Гарно
