Мені сьогодні, справді, гірко -
На смітнику ... знайома жінка.
Колись – красуня, особлива,
Як королева скрізь ходила.
Ішла, дороги не торкалась,
Кров голуба – не сумнівалась!
Ніхто не знав, що їй – немало,
Насправді гарно виглядала.
Ховала вміло сивину,
Давала мед до полину,
Молилась на своє кохання
В вогні палаючім чекання.
Реформи, криза і самотність...
Така життєва незворотність.
Схилила голову над баком,
У світ прийшла під зодіаком -
Життя пророчив ідеальне,
А ось дісталось... мінімальне.
Хтось оцінив його: на ліки,
Щоб не закрились вже повіки.
І ще квитанцій...за життя.
А ... одежина, а взуття?
Вродлива жінка із лиця,
Як мрія-знахідка митця.
Життя ж таке, мов чорновик:
Загнало бідну... на смітник.
знаю також таку. боляче дивитись. а коли говорить - чути, що освічена. за багато років бомжатського життя втратила людську подобу, а манери гарно розмовляти - ні.
Шостацька Людмила відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Просто сердце щимить від таких рядків. Це жахливо, але так воно дуже часто і буває у нашому сумному сьогоденні. Це чудовий, правдивий твір, написаний сердцем.
Шостацька Людмила відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Саме так,Євгенію,серце боліло від побаченого. Дякую Вам за розуміння.