Розпарені й спраглі, але все такі ж досконалі,
Немов у гнізді, в полумиску моїм спочивають
Ці китиці куль соковмісних цілком міжпланетних масштабів,
Що колір червоний до себе притягують і поглинають.
І хоч їх рука від проміння пекучого скоро накриє
Й підніме, і буде їм світ неосяжний оглянути можна,
Та губи зімкнуться і рухом єдиним, умілим
Відірвуть ці кулі, з рубіном коштовним тотожні.
Та поки їх сон непорушний цієї драглистої літньої днини,
Лежать і торкаються, як малі дитинчата, боками,
Я бачу численні їх зерна-серця і найтонші судини,
І хочеться так описати це чудо словами.
13.07.2016
