Злилися думки у критичну масу,
Чи то від спогадів, чи то від мрій...
Про те, що не відчув все ж так - ні разу,
Про вічне літо. І про інший світ...
Там, де любов не марана словами,
Бо є вона відкритою для всіх.
Де радість миті - все ще так бажана,
І кожен є, ким бути вольний він.
Де всі так різні, але не ворожі -
Збагачують лиш кожного разом,
І мудрість, й розум в світу на сторожі,
І вічна молодість все б'є ключом.
Я відчував таке в моментів кілька,
Я біг за ними - взимку, восени,
Та літо у душі кінчалось швидко,
Кінчалась зміна. І йди хоч куди...
Але продовжує крутитись глобус,
Прийде й мені на цьому світі строк,
Я сяду в зореліт, немов в автобус,
Й полину в вічність Космоса думок
