Не буде усмішок, рукостискань
І правнуки війну цю не забудуть…
І помста наша буде без вагань,
І Божого за це не буде суду.
Забути як - скалічених навік?
І тих, що полягли на полі бою?
Фрагменти тіл, а був же чоловік
І перший затулив усіх собою.
А як забути руку юнака,
Що відтяли за «Слава Україні!»
І зраду Іловайського котла,
Що випікає болем груди нині.
Останню пісню кіборгів забути
За мить, як відійшли у вічність???
Щомиті там повторювались Крути
І віра в диво, не в кінець трагічний.
То ж усмішок примирення не буде.
Прийдеться за усе відповідати.
Нехай їх переслідують усюди
Сирітські очі і зчорніла мати.
10. 06. 2016р. Надія Таршин
Та Україна і не хоче примирятись. Всі конфлікти, що трапляються зараз, творяться в так званих "сірих зонах", які по Мінським домовленностям повинні б були бути "нічиїми". А Україна всупереч домовленностям почала їх займати. Її недоговороздібність вже всіх дістала. Ось кілька днів тому ЕС дала безвізовий режим острівним державам Тонга і Палау, а Україні знов рогатки ставить. Якісь негри їй привабливіші. Причина в тому самому - невмінні України слово тримати.
