Не знаю з чого розпочати,
Напевно ще з отих часів,
Як це була не Україна,
А степ широкий серед гір.
Пережили багато горя,
Страждань багато і смертей.
Та це напевно було варте,
Щоб всі побачили на карті,
Що в с віті є така країна,
Де мати народила сина
Для перемоги у бою,
За Батьківщину цю свою.
Не раз ми бачили війну,
Не раз там гинули солдати,
Що пам’ятали слово «мати».
Які боролись за ідею,
Ідею вільної держави,
Ідею вільної землі.
І знову й знову повставала,
Із попелу неначе фенікс
Наша країна – Україна.
Безхмарне, тихе, синє небо
Без літаків, без ворогів.
І знов закінчилась війна,
І знову мати на порозі,
Вже посивіла, бідна, досі,
Чекає на своїх синів.
Та не судилось їм вернутись
Во матері у рідний дім,
Тепер на небі їхні душі,
А в Україні знову мир.
