Її вірші – осанна вічному,
В них залишає слід від творчості,
Де всі слова в строю ритмічному,
І якість звуків з неповторності.
Хоч часу мить між похвали й хули,
Все ж їй, ніяк ця тонкість не грозить.
Бо струни ті жаркий вогонь сталив –
Тепер дбайлива ліра не змовчить.
Це разом інструмент і камертон,
З ним вся душа дзвенить в гармонії,
В руці тримає доля мікрофон
В людській просторій філармонії.
Не має меж така поезія!!!
Вона цілюще джерело струмка
Й потужно душу рве енергія.
Яку гостинно жде Дніпро ріка.