Мені тепер байдуже, чуєш, вже байдуже все!
В душі, як в безкрайому полі, пронизливий вітер
Всі спогади за горизонт назавжди віднесе -
Туди, де у квітах сховалося сонячне літо...
Мені вже не холодно, чуєш, бо гріє весна!
Душі монохром розфарбує вона веселково,
І пісня пташина сонатово в серці луна,
І місяць дарує на щастячко жовту підкову...
Позаду лишилась колюча холодна зима,
Що шпичкою криги у серце гаряче шпигнула.
Мені тепер байдуже, бо вже нічого нема...
Жалі запакую в конверт, адресую: "В минуле"!
Зажди, зачекай,
бо конверт полетить за адресою.
А, раптом, розмай
ще розпустить русяву косу
І слово оте,
що, можливо, невчасно віднесено,
Зламає усе без вагань:
долю, щастя, красу...
Понівечить серце...
Не байдуже(!) - сни переповнені.
Те, справжнє, живуче
й ніколи нікуди не йде -
Воно у душі, у думках,
у торішньому спомині,
Хоч весни квітують,
хоч сніг серед літа впаде...
Вражаюча Ваша лірика!!! Я в захваті!!! Браво!!!
Анатолій В. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А що там чекати, й навіщо?
Часу назад не повернеш,
І сон вже не стане віщим
"Нічого" на "щось" не обернеш...
Всі слова тепер сказані!
Все що й так було зрозуміло
І трималось на "так" чи "ні"-
Обірвалося... Відгоріло... Дуже приємно, що Вам подобається моя писанина Дякую!
Та й весна вже скінчилася...Дякую! 
Жалі запакую в конверт, адресую: "В минуле"! 
І що оце мені, теж тепер іти піч колупати? 
... 
