Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ірина Мельничин: Смарагдовий поблиск помсти - ВІРШ


Ірина Мельничин: Смарагдовий поблиск помсти - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 21

Пошук


Перевірка розміру




Смарагдовий поблиск помсти

Ця історія трапилась зі мною приблизно місяць тому, та, можу вас запевнити, у мене й досі холоне в душі, коли я згадую всі подробиці даної справи. Бо незважаючи на те, що ми з моїм вірним товаришем й колегою Юрієм Лісовичем розслідували багато незвичайних моторошних злочинів, той випадок ще надовго закарбувався в моїй пам’яті. Та щоб ви могли все до пуття зрозуміти, гадаю, варто спершу розповісти про себе. Мене звуть Іван Малинюк, і, якщо бути відвертим, я не маю майже жоднісінького стосунку до розслідування тієї справи. За допомогою свого гострого розуму й точної пам’яті, таємницю вдалося розгадати моєму товаришеві — Юрію Лісовичу, приватному детективові. Я працюю його асистентом вже багацько років, та й досі не зміг до кінця зрозуміти його дивовижну загадкову натуру. Юрій був освіченою людиною, знався на багатьох науках і відав про такі тонкощі будь-якої справи, що я ніколи й не міг собі уявити. Словом, Лісович був дуже мудрою особистістю й вмілим детективом. Усе почалося із одного візиту, що перемінив моє подальше життя, принісши у нього чимало турбот. У кабінеті товариша ми обговорювали нещодавно розкриту справу вельми хитрого квартирного крадія, коли у двері постукали й до кімнати увійшов наступний відвідувач. То був худорлявий чоловік років сорока з якимось дивним, не властивим у такому зрілому віці, переляканим обличчям. Невисокий на зріст, з копицею бляклого волосся на голові, світлими, ледь помітними вилинялими бровами, він щось нервово й швидко бурмотів беззвучною скоромовкою, намагаючись вимовити своїми тоненькими тремтячими губами хоча би слово вголос. – М-можна? – несміливо спитав нарешті незнайомець. Юрій привітався й кивнув. Його пильні очі втупились проникливим зацікавленим поглядом у гостя. Лісович вказав рукою на крісло. Чоловік сів, ще й досі боязко оглядаючись, а тоді швидко, немов боячись, що якась незнана сила не дасть йому розповісти всю історію, почав говорити: – Доброго вам дня, пане детективе. Знаєте, зі мною уже понад тиждень трапляються деякі жахливі речі, і я боюсь, що більше того не витримаю… Ви єдиний, хто може зараз допомогти мені розкрити таємницю й зрозуміти мотиви тієї одної людини. Лісович ще більш зацікавлено оглянув незнайомця. Я спокійно сидів, розглядаючи новий номер міської тижневої газети. Такі типи, як оцей-от чоловік, часто приходили до нас у агентство й точнісінько так само палко лепетали про свої дріб’язкові дурні проблеми. Я ніяк не міг зрозуміти, чому це настільки зацікавило мого товариша. – Розповідайте. Я спробую зрозуміти в чому справа, навіть якщо цей злочин незгірше заплутаний, аніж розслідування Шерлока Холмса, – спокійно мовив Юрій, злегка всміхнувшись відвідувачеві. Той одразу якось полегшено зітхнув і уже не таким нервовим тоном мовив: – Моє ім’я – Тарас Орленко. Я живу в цьому місті на вулиці Сковороди, будинок номер 8. Усе моє життя було сповнене радості й спокою, і знаєте, я ніколи б не міг подумать, що колись булу мати справу з такими жахіттями, їй-Богу! Голос Орленка злегка затремтів, а темні очиці почали нервово бігати поглядом по всьому кабінету. – Що ж, продовжуйте. Гадаю, не така вже ваша справа й таємнича, – невдоволено пробурмотів я, тепер уже відклавши тижневик й чекаючи нарешті розкриття подробиць «цієї дивовижної, страшенно заплутаної ситуації». – Отож, – продовжив чоловік, – як і будь-якій сучасній людині, мені не так давно закортіло зареєструватись в Інтернеті. Ну, знаєте, для спілкування й нових знайомств. Та не встиг я навіть освоїтись у такому незвичному для себе…хм…середовищі, як на мою адресу почали приходити листи від якогось незнайомця під іменем «Миролюб». Спочатку те все виглядало якось невимушено й зрозуміло: чоловіка, себто, зацікавили мої вироби з кераміки, фотографії яких я викладав на своїй сторінки у соцмережі. Розпитував мене про се, про те. Про себе говорив мало – сказав лише, що проживає у столиці й працює вчителем біології у якійсь загальноосвітній школі. Та раптом, рівно тиждень тому, від його імені прийшло страхітливе повідомлення з погрозами жорстокої розправи. Я спочатку подумав, що те, певно, і не він узагалі пише. Або ж Миролюб вирішив так…е-е-е…пожартувати. Але погрози надходили знову й знову, а сам адресат писав, що дістанеться до мене навіть якщо переїде в іншу країну. Мене те страшенно дивувало. Я ніяк не міг зрозуміти причин такої різкої переміни характеру мого нового знайомого і спочатку не сприймав серйозно – вирішив просто ігнорувати. Та одного…одного разу він надіслав мені якесь відео з надписом: «Отак буде і з тобою. Така доля чекає усю твою сім’ю». Я думав узагалі не переглядати того запису, але таки ризикнув. Ох, як же себе за те зараз картаю! Можливо, якби я не побачив його, то все не було б так болісно… Чоловік ще дужче затрусився. – Там…там було знято вбивство моєї матері. Якийсь незнайомець(на відео не можна було розгледіти обличчя) несамовито гамселив стареньку кулаками, безліч разів протикав ножем. Спочатку я не повір. Та коли подзвонив сестрі, яка з нею жила, дізнався, що маму знайшли вбитою декілька годин тому на початку лісу, біля якого вона мешкала. Поліція нічого не могла пояснити. Лише тоді я зрозумів усю серйозність даної ситуації. Миролюб і далі писав жахливі повідомлення, що уже почали доводити мене до божевілля. – То значить вашу матір убили? Що ж, цікава історія, мушу таки визнати… – задумливо протягнув Лісович. – А чи постраждав ще хтось із родини? – По суті, ні. Правда, вчора сестра повідомила про зникнення моєї племінниці. – Що ж… То чи є ще якісь деталі? Що узагалі містили в собі ті погрози? – Ну, знаєте… Щось на кшталт прокльонів і засторог про майбутні злочини. Писав, що таке ж чекає мою жінку, сина та мене. На роботі все почало погіршуватись, цілісіньке життя летіло шкереберть… Я став нервовим й незібраним, а ті повідомлення змушують мене впадати в істерику. Знаєте, мені почало видаватись, що я більше того не стерплю й накладу на себе руки. Життя вже почало втрачати сенс, існування стає нестерпним й непотрібним… – Хм… Юрій замислено втупився у стіну навпроти. Здавалось, остання інформація виявилась для нього вельми важливою. – То ми, мабуть, повинні переглянути все те, що вам писав той злочинець, – мовив я, – а тоді вже можна буде робити якісь висновки. Вірно, друже?.. – Ой, ні-ні! – метушливо замахав руками Тарас. – Є ще одна деталь! Я певен. Це дуже важливо! Та для цього ви маєте поїхати до мого дому. Там усе й побачите. Ми з Лісовичем насторожено переглянулись, але таки згодились на пропозицію Орленка. Коли підійшли до воріт, чоловік на мить зупинився біля поштової скриньки. Звідти виднівся якийсь пакунок. «Знову!» – розлюченим, але якимось боязким голосом прошепотів Тарас, витягнув доволі великий конверт й запросив нас в будинок. – Ось! – розгнівано мовив, показуючи на пакунок. – Уже який день такі приходять! Одного разу з частинкою пальця, потім з пасмом волосся… Схоже, те моєї матері. А прислав, безумовно, Миролюб. Разом з погрозами. Лісович розгорнув конверт. В ньому лежав невеличкий шматочок шкіри і якась записка. – А більше нічого не приходило? – поцікавився. – У другому листі ще дещо було. Орленко витягнув із якоїсь коробки ще один пакунок. Юрій відкрив. Там знову була записка, пасмо посивілого волосся і…зміїна голова. – Що?.. Моєму здивуванню не було меж. Усе аж ніяк не вкладалось в голові. Факти відмовлялись поєднуватись, думки сплутались. По шкірі пробігся неприємний моторошний холод. Голова була зовсім невеличка, можливо, десь розміром з палець, який прислав Тарасу Миролюб. З пащеки у неї застиг висунутий тоненький язик, а зеленава, немов смарагдова шкіра злегка виблискувала на сонці, яке пробивалось через вікно в кімнаті Орленка. На самій голові виднілись якісь застиглі червоняво-бордові плями, що якось до болі сильно нагадували засохлу кров. Лісович кілька хвилин розглядав цей чудний знак, а тоді його очі засвітились якимось дивним вогником, що виникав, коли детектив зумів розв’язати таємницю. – Зрозуміло. Здається, доведеться мені навідатись у в’язницю й розпитати там злочинців про одного громадянина на ім’я Степан Кропивницький, – спокійно мовив Юрій. – Але ж… А… Поясніть хоч що-небудь! – благально скрикнув Тарас. – Усе дізнаєтесь під закінчення справи, – всміхнувся детектив. Кілька днів після того випадку я з ним не бачився. Це дивувало й обурювало – не розповісти про все навіть своєму другу! Та ось, через стільки часу, Лісович повідомив, що злочинця знайдено. – То хто ж це був? – зацікавлено спитав я. – А пам’ятаєте історію про одного семирічного хлопчика, який втратив сестру, та ще й мусив за те понести покарання? Колись про те гули у всіх новинах. Та ще й мій знайомий з поліції розповідав. Того хлопчика звали Степан, Степан Кропивницький. У нього не було жодних рідних крім старшої сестри, яка опікувалась ним. Якось вона – а звали її, до речі, Вероніка – забирала брата з музичної школи. Була то вже зима, тому надворі було доволі темно. Раптом до дівчини почав чіплятись гурт якихось хлопців, що виявились її колишніми однокласниками. Наш Тарас саме звідти. Вони штовхали її, жартували, хотіли запросити піти в клуб. Там, де вони стояли, було підвищення. Її ненароком штовхнули, й вона впала. Розбилась на смерть. Хлопчик утік, щоб компанія не вчинила з ним жорстоко. Коли ті пішли, повернувся й довго плакав над померлою сестрою. Клявся, що помститься. Згодом прибула поліція. Степан залишив на місці вбивства багато своїх відбитків пальців, тому звинуватили його. Семирічного хлопчика, який не мав жодних підстав на злочин. Мовляв, і не такі діти трапляються. Відправили а інтернат, а коли став повнолітнім, то на 10 років у в’язницю. Та Степан не полишив задуму помститись. За допомогою друзів дізнався імена тих хлопців, знайшов їх в Інтернеті. Вирішив діяти хитро – доводив їх до самогубства. Усі померли, крім двох: один – то наш Орленко, другий збожеволів і нещодавно помер у психіатричній клініці. Я розпитував про все те у Тараса – він підтвердив. А взагалі, дізнавсь од в’язнів. Не дуже вони щось хорошими приятелями, схоже, йому були. Розповіли про все. Сказали навіть, де він зараз. От так і знайшли. Коли його знову ув’язнювали, мав такий суворий, незворушний вираз обличчя… Схоже, ні про що не шкодував. Бо тепер помстився. – Гаразд… Але… У мене залишилось ще одне запитання. Чому…зміїна голова? – А-а-а! то це його так прозвали у темниці – Змій. Адже умів «плюватись отрутою». Ну, тобто на язик гострий був, та й весь час сипав отруйні слова. От і вибрав собі такий символ. Мене от інше дивує… Як він назвавсь у мережі. Миролюб… Хороша кличка для вбивці, еге ж?.. Я ошелешено дививсь на детектива. Не зміг вимовить і слова. Лише замислено стояв. Ця історія була занадто заплутаною. Занадто дивовижною. На що ж здатна людина, коли її душа закована залізними кайданами злості? Коли вона жадає помсти і…справедливості?.. Та якщо ж та справедливість здобувається на уламках чужих кісток й озерцях гарячої крові? Схоже, я ще багато чого в цьому житті не зрозумів. Бо ту загадку й дотепер для себе не розкрив. Я сиджу біля прочиненого вікна й далі роздумуючи про ту історію. Як же любо гріє сонце! Виглядаю надвір. Беззвучно скрикую. Розлога липова гілка поблискує-мерехтить у промінні смарагдовими плямами на зеленавому листі. Хорошій людині, чудесній письменниці й просто моїй найкращій коліжанці Іванні Западенській

ID: 667593
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.05.2016 13:46:37
© дата внесення змiн: 22.05.2016 14:42:57
автор: Ірина Мельничин

Мені подобається 1 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Іванна Западенська
Прочитаний усіма відвідувачами (335)
В тому числі авторами сайту (7) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

Нарешті прочитала той детектив.... smile smile
Ір, то супер!))) give_rose give_rose 12 12 12
Вийшло навіть краще, ніж я очікувала (а чого, поясню в вк) smile
От би ще якось ті дії трошки розтягнути.... Аби потягнути розв'язку)) smile
Ну, що зроблю, що люблю усе розтягувати?? biggrin biggrin smile wink
Клас!)) 12 12 12 friends give_rose apple 23 22 23 31 32 smile 43 flo06 13 flo06 smile
5+++ smile 23 22
P.S. Дякую за присвяту!)) apple apple apple give_rose Дуже приємно))) apple 23 31 give_rose smile
 
Ірина Мельничин відповів на коментар Іванна Западенська, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі)
Ехехе, та як же могла розтягнути, як писала вночі, а треба було, щоб було готове на другий день? Я вже й так страшенно спати хтіла.:'D
 
zang, 22.05.2016 - 14:28
в меню є пункт "керувати віршами", – там далі опція "змінити"; присвяти даються або перед текстом після назви, або після тексту. Западенська – ім'я знайоме. перекажіть вітання їй від мене. а оповідання прочитав. гарний стиль, гарна мова
 
Ірина Мельничин відповів на коментар zang, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі за пораду). Зараз якось переміню
Еге, перекажу). От тільки якщо сама її якось відловлю. biggrin А то з тими ЗНО та з тою школою вже давно поговорити не виходить
Дякую).
 
Ірина Мельничин, 22.05.2016 - 14:20
Так як я не знаю, як додати в публікації присвяту(чи то її тут просто не можна додати), напишу тут :'D Хорошій людині, чудесній письменниці й просто моїй найкращій коліжанці Іванні Западенській
)
 
Хуго Иванов, 22.05.2016 - 13:51
flo23 42
 
Ірина Мельничин відповів на коментар Хуго Иванов, 01.01.1970 - 03:00
smile 23 23
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - центрист
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - посередник
Синонім до слова:  Хліб
Это_я_Алечка: - Жизнь, суть, сытость, заработок, дом.
Синонім до слова:  Звичка
Іван Мотрюк: - залежність
Синонім до слова:  Люстерко
Іван Мотрюк: - Самогляд
Синонім до слова:  дерево
Svitlana_Belyakova: - Паросток життя
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екватор
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Svitlana_Belyakova: - підстаркувата
Знайти несловникові синоніми до слова:  Людина середнього віку
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Хліб
Genyk: - Насущний
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Себевид
Синонім до слова:  Туман
Genyk: - Тимчасова ревність...
Синонім до слова:  Люстерко
*SELENA*: - верцадло, свічаддя
Синонім до слова:  звук
Sin el mar: - Мелодія, голос.
Нові твори