(15.05. – День пам’яті жертв сталінських репресій) .
Сьогодні в тиші… свічку запали…
Нехай горить, як пам’ять про минуле,
Яке народу й досі ще болить…
Тоді репресій хвиля всіх нагнула.
Й життя людське, не варте й мідяка,
Іще дешевшим стало в час доносів…
Чом доля людям випала така
Й не знайдені могили всіх і досі?
Стече сльозою свічки теплий віск,
Серця наповнить людям сивим болем,
І спуститься із неба благовіст –
То Бог пошле для нас світлішу долю.
16.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
Пані Ганно! Велику силу дає Бог Вашим словам!Кожне слово - це зернина доброти і мудрості!
НА ВАШИХ ВІРШАХ ВИХОВУЄТЬСЯ МОЛОДЬ! І МИ, СТАРШІ, ТЕЖ ЩИРО ДЯКУЄМО ВАМ!
Тяжкі часи люди пережили ,а де хто ще пізнає це в своєму житті.ШкодА.Хай Бог пошле світлішу долю!Мені мама розказувала,але я як згадую так серце щимить.Ганнусю гарний вірш ,як завжди. Здоров`я ВАМ!!!
Дуже гарний, мелодійний, і водночас сумний вірш. Лише зараз починаємо читати правдиву історію. Скільки ж ця нечисть знищила, закатувала, депортувала невинних людей. Тільки українців знищила 3/4. А скільки депортувала українців. Про це ніхто не говорить. А нашу землю заселяли своїми ублюдками. Може серед них були й не погані люди. Нехай мене прощають. І зараз нас знищують. І не дає їм спокою наша родюча земля. Репресії продовжуються. А як зараз живуть наші українці в Криму? Ніхто про це не говорить. Бо їх там небагато. А на Донбасі катують справжніх українців і вбивають. Бо з Донбасу українців теж депортували, виморили голодом і заселили туди росіян. На Донбасі українців теж мало. Тому вони й не могли протистояти цій навалі "руського миру". А скільки інших народів понівечили, зламали їхні долі. Все це робилось для того, щоб можна було кусками відривати землі від країн-сусідів і впливати на весь світ. Далекоглядна політика.
Царство небесне всім закатованим, замореним голодом, вбитим цією нечистю і земля їм пухом.
Знаєте, Ларисо, у мене таке відчуття, що Бог забув про Україну. Десь я читала, що кожен народ має свого Бога. А ми?! Думки, думки... А скільки ж серед нас і таких, які живуть одним днем, і навіть думати чи не здатні, чи лінуються!?
Прочитала учора Ваш вірш про депортацію татар, щирий, проникливий, і подумала, яка душа у цієї жінки, скільки гуманності у її душі, співпереживання! Таким має бути сьогодні український громадянин, тоді ніхто нам не страшний.
Спасибі Вам за прекрасний коментар. Рада, що маю в Вас думаючого читача і колегу.