Весна-спокусниця нам налила вина,
Щоб все забути і відчути знову
Вечірню тишу, пісню солов'я
І очі в очі - двох сердець розмову.
Мовчати, щоб словами не згрішити
Супроти невимовних почуттів,
Із квітів на очах розквітлих роси пити,
Втопить в солодкім морі лютий гнів,
Щоб пити з вуст твоїх несказані слова,
Іти всю ніч вологими слідами,
Де в лабіринті мрій твоя любов нова
Разом з моєю снить одним світанням.
Це мабуть вперше я сприймаю твій текст, яким він є, коли все дйсно ідеально і нічого змінювати не потрібно...
Тут звертання до весни не існує, ти просто описуєш, що подарувала весна і що ЛГ хотілося б...
Якщо у мене зауважень немає - це найвища похвала
Олена Акіко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Олю! Дуже приємно, що зауважень нема!
Спочатку дійсно було звертання, але я вирішила дещо змінити.
тут цілий текст – до весни? якби ні, добре було б "весна – спокусниця. налий ( і то вже не до неї далі ); а коли до весни все, треба "весно, спокуснице! налий". при звертанні вдаються до кличного відмінку
Олена Акіко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Кличний відмінок хотіла застосувати, але тоді збивається розмір , а після очі в очі починається звертання не до весни а до предмета зацікавленості
Дякую! Я ще подумаю, може щось і зміню.