Тяжке життя, в нім не було притулку,
Без надбаних багатств була рідня,
Усе забрала та війна без толку ,
Та “Перша”, що у рабство завела.
Був молодий, розіб`є ,думав ,мури
І Україна переможе зло,
Батьків лишив й за покликом Петлюри
Пішов в ряди в надії на добро
Не довго щастя волі протривало ,
На землю нашу йшли “пролетарі”
Забрали хліб від тих ,що працювали,
А ледарам їх землю віддали.
Настало “рівноправство” в Україні,
Спустошили поля, в сльозах земля,
А батько мій спасав сім`ю у тіні,
В чужій комірці на краю села.
І так жили, аж знов біда настала,
Прийшла “ДругА” заплакала сім`я,
Забрали сина і донька рушала
Боротися за сталінські права!
Лилися сльози, мати побіліла,
Скитатися пішли в чужі краї,
Бо “власть рaдная” була б батька вбила,
Довідавшись, що був не в тій бійні.
Заснув ти батьку, сам в чужій країні,
Не прийдуть поклонитися тобі,
Ти в снах мені ввижаєшся ще й нині,
Любив свій край, а вмер на чужині.
Та почин твій лишився не забутий,
Край вільним став і вже цвітуть сади,
Один по одному вмирає ворог лютий,
Достигне плід ,який садив і ти!
и не забудемо героїв!
