Мовчання – це хвороба, а чи ліки,
Важкий тягар, а чи приємна ноша?
Вже вкотре не змикає сон повіки,
Думки приносить вітер-листоноша…
Хто поряд був, тепер лиш перехожі,
Кохання відійшло у світ далекий,
З тобою ми подібні і не схожі -
Летять за обрій почуття-лелеки…
Хто винен - ти чи я? Повір, не знаю,
І вибір свій зробила не відразу,
Щоночі я в минуле поринаю
Та згадую твою останню фразу…
Пробачила тобі, чи ні? Гадаю -
це пауза, а чи акорд фінальний?
Ненавиджу чи, як раніш, кохаю?
На жаль, це ще один сюжет банальний...
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Про мовчання можна було сказати ще більше, але я себе контролюю...
Тим більше, що зараз як раз поминальні дні, тому емоційна багатослівність - недоречна...
Мені сподобалося,Олю! Якщо проблему можна залагодити мовчанням, то мовчання - ліки.
Іноді краще помовчати, ніж сказати необачне.
Отож я за мовчання, хоча іноді хочеться й виговоритися...
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
«Слово - срібло, мовчання - золото!» Мовчання - золото:
коли тебе охопило полум’я злості чи гніву.
коли ти хочеш дорікнути комусь у чомусь;
коли ти хочеш пожалітися на когось або на щось;
коли потрібно зберегти таємницю;
коли тебе провокують на конфлікт;
коли ти хочеш заглянути собі у душу;
коли хочеш сказати необдуману дурницю;
коли нічого сказати;
коли не хочеш виправдовуватися перед кимось;
коли на гранях свідомості починається новий вірш...
Мовчання-це і хвороба,І ліки.Знаю.Дуже сподобався Ваш вірш.
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мудрі предки добре розуміли: не треба поспішати зі словами. Краще як слід продумати свою репліку, зважуючи кожне слово. Або взагалі на якийсь час утриматися від слів, промовчати, навіть коли буквально розпирає образа, злість...
Мені все частіше здається, що мовчання - то ліки (які у великій кількості стають отрутою) і важка ноша, якою хочеться з кимось поділитися, але....
Гарний вірш, Олю, близький і зрозумілий...
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
З одного боку, я повністю з тобою, Любо, погоджуюся, тому моє мовчання, як правило, дозоване...
З іншого боку, я розумію, що ноша у кожного своя і не хочеться додавати і свій тягар близьким та рідним...
Мовчання - це як монастир, можливість побути на самоті і осмилисти все, що відбулося...
А потім вже можна приймати рішення: продовжувати мовчати, чи знову спілкуватися...