Рік потому(мрії збуваються)
Теплий,весняний вечір.Ніч привітала день і змінила його на посту.Точніше,почала замінювати.Сутінки опускались на землю.Хлопець вийшов з залу :
"Ех,обожнюю таку пору.Коли вечір приходить.Людей мало,ця приємна втома після тренування.Ніч дарує тепло.Ще б з коханою погуляти...Але як зазвичай прогуляюсь з музикою"-подумав він і,одягнувши навушники,вирушив додому.
Парубок завжди ходив після тренування додому через його улюблений парк у місті.Його улюблене місце,де душа заспокоювалась,уява видавала солодкі мрії,які не здійсняться.Де він ловив музу і писав черговий вірш чи прозу тій,що не прочитає і до якої не достукаєшся.Навіть якщо прочитає.Та все одно-там він міг побути разом з тією,яка його не згадує.Завдяки уяві,він одночасно добивав себе і радів,що людина може мріяти.Так,Ви ніколи не будете разом.Але бути разом у мріях-того ніхто не забере.Адже там все по-утопічному прекрасно.Ось простий вечір 20-річного студента.Замість тусовок,як роблять його однолітки,він після тренування йде поволі додому і мріє про кохання.Гукає свою музу,щоб написати черговий твір.Сопливий ідіот...
Але сьогодні хлопець не йшов.Він шкандибав."Клята нога.Чого ж ти так болиш.Дурна травма".-думав він.Тримаючись за ногу,легінь бачив стандартні картини.Там гуляють з собакою,там бігають.То з коляскою мами гуляють,то просто закохані тримаються за ручки,гуляють в обіймах.Чи сидять на лавочці,цілуючись,або укривають одне одного коханими обіймами.Але звертаючи на чергову аллейку,він побачив іншу ситуацію.Також стандартну.Але трапляється рідше.
На лавочці сиділа дівчина.Навколо неї зібралось троє хлопців і нав'язливо хотіли познайомитись.Нестандартним в тому було те,що дівчина була тією,з якою разом у мріях.За якою сохне щодня.Але спочатку він цього не усвідомив.Просто схожа.Річ в тому,що хлопець у кожній низькій,кучерявій дівчинці бачив і шукав кохану.Але, ясна річ,що не знаходив.Тому він просто подумав,що схожа.
-"Ех...знову відбивати дівчину від нав'язливих молодиків"-думав він.-"А толку..навіть не подякує.Але треба завжди залишатись людиною і допомагати людям в біді.Просто так.Не за щось.Байдуже на ногу.Треба допомогти".Знявши навушники і вимкнувши музику,хлопець пошкандибав до них.
-"Ей,молодчики"-гукнув хлопець.-"Відійшли від неї.Дівчина не хоче знайомитись"
-"Хлопче,йди куди йшов"-сказав найголовніший з них.(що по поведінці,що по вигляду було видно хто в них головний).
-"Йдемо разом.Нам по дорозі.Я знаю.А дівчинка хай сидить".
-"А якщо не підемо?"
-"Ех...хлопці,чого ви такі,а?Якісь недалекі,інтелектуально недорозвинуті.Дівчина пояснила-не доходить.Люди роблять зауваження-хамите.Що то за мужик пішов сьогодні...не розуміє по-людськи.А потім каже,чого дівчата не звертають уваги.Та подивись на себе-дурне,бо не доходить.Видно,що спортом не займаєшся.Кому ти треба?"
-"Ти зараз договоришся".
-"І що мені зробить...хм..такий як ти?Я сильніший за тебе-що інтелектуально,що фізично.Тому,хлопці.Покажіть краплину здорового глузду і йдіть собі з Богом.Тоді я зрозумію,що ви не зовсім втрачені і пацієнт буде жити".
Хлопці були в шоці.Видно,що в них бореться бажання затіяти бійку чи послухатись.Здоровий глузд переміг.
-"Добре,йдемо звідси"-пробурмотів найголовніший і вони пішли у тільки їм відомому напрямку.
-"Добре,що не дійшло до бійки.А то нога могла підвести"-думав хлопець.Підійшов до дівчини,сів поруч на лавочку.На диво,вона ховала від нього обличчя.
-"З Вами все гаразд?"
Тиша.
-"Дівчино,все добре?"
Тиша.
-"Вибачте,я піду.Хотів якраще...думав,допомога треба.Ще раз вибачте".
Він підвівся з лавочки і хотів іти.І почув :
-"Стій.Почекай".
Йому здалося.Ні...йому точно здалося...Не може бути..це вже зсув по фазі..якщо він шукав у кожній дівчині її,то тепер, крім зовнішності,він чує і її голос...
Хлопець обернувся.Вона...
-"Ко...ко..кохана?"-здивувався він.
-"Не кажи так".
-"Вибач...Настуне?"
-"Так".
-"Не очікував.Просто підійшов допомогти.Ти знаєш-не кидаю людей в біді.І ти..."
-"Так,я.Дякую тобі.Рада була бачити.Я піду".
Вона підвелась з лавочки і хотіла йти.
-"Стій.Будь ласка...можна хвилинку твого часу."
-"Навіщо?"
-"Не повіриш.Я хочу почути твій голос.Я дуже за ним скучив.Ти знаєш як його люблю.."
-"Ну гаразд.Ти врятував мене.Віддячу тобі хоч так.Як ти?"-спитала вона і сіла поруч.
-"Чесно?Кепсько.За тобою сумую".
-"Невже?"
-"Так".
-"В тебе ж була дівчина"-сказала вона.
-"Розійшлись".
-"Чому?Якщо не секрет,звісно ж".
-"Не зійшлись характерами".
-"Та невже?".
-"Так.Наостанок зробили один одному боляче і розпрощались Чорним списком і мовчанням".
-"Помиритесь".
-"Ні".
-"Побачиш".
-"Ага".
-"Мені час.Рада була бачити"-сказала дівчина і підвелась,щоб йти.Він теж встав.
-"Знаєш,що я сказав,коли мені розбила серце?"
Вона не обернулась.Пішла далі.
-"Я сказав,що ти краща.Що ти була набагато краща".-крикнув хлопець,щоб вона почула і пішов в протилежну сторону.Хоча їм було по дорозі.Їй на зупинку,йому повз неї і додому.Але не хотів йти,знаючи,що вона знаходиться за ним.Так близько і так далеко.Краще прогуляюсь ще круг.
В цих роздумах,парубок не бачив як вона завмерла при останній виголошеній фразі.Не бачив як у неї впала сльоза.
Він шкутильгав додому,так і не включивши музику.Аж раптом чиясь рука його розвернула.Хлопець подумав,що молодики з підмогою прийшли.Але ні.Останнє,що побачив-водоспад кучерів.Наступної миті,лагідна рука притягнула його голову,інша рука обійняла.Очі автоматично закриваються і він засинає.Засинає і потрапляє у казку.Його цілують найкращі,найсолодші,найкрасивіші губи у світі.Він у казці.
-"Проведеш мене додому?"-тихо спитала вона.
Він пригорнув її до себе.Обіймав і гладив її густі кучері.Відповів їй ще тихше "
-"Звичайно,кохана".
*********
-"Ти її любив?"-спитала вона по дорозі додому.
-"Чесно?Любив".
-"Більше ніж мене?"
-"Однаково".
-"А як же я?Ти ж не міг любити одночасно двох"
-"Не міг"-погодився хлопець.-"Річ в тім,що вона вбивала любов до тебе.Або не так.Цю любов я віддавав їй.Я справді її любив.Був готовий на все.Тому у нас все було гаразд.А тоді,все пішло на спад.І ми розійшлись.І почуття до тебе повертались.Я зрозумів,що люблю тебе"
-"Вона тобі зробила дуже боляче?"
-"Так.Розрив-завжди боляче.Та і ти знаєш як я,сопливий романтик,переживаю розрив".
-"Знаю..."-прошепотіла вона.
Він пригорнув її до себе.
-"Не плач"-шепотів він.-"Я з тобою.Завжди буду з тобою."
-"Я знаю,Сергію.Знаю"...
-"Ну ось.Не плач".
-"Не буду.Ще скажи...вона зробила більш боляче ніж я?"
-"Однаково.З тобою ми розійшлись,з нею розійшлись.Ти знаєш-якщо люблю,надовго.І у любові живу для коханої."
-"Знаю.Обійми мене"-попросила вона.
Хлопець знову ніжно її пригорнув до себе,вкладаючи все тепло і любов.
-"Тепер ми будемо разом"-знову прошепотіла вона-"Назавжди.Більше я від тебе не піду.Не дам іншим робити тобі боляче.І сама не буду.Віриш?"
-"Вірю,маленька".
-"А..ти вибачиш мене?"
-"Я давно вибачив."
-"А її?"
-"І її вибачив .Я можу вибачити все,якщо люблю."
-"Так,я знаю.Що ти вибачиш все".
-"Тому все буде гаразд.Ти мене вибач".
-"За що?"
-"Що я був з іншою.Я справді її любив.Це не було просто так.Щоб забути чи ще щось."
-"Я знаю.Бачила фото.Ви гарно дивились разом.Я раділа за тебе.Жаль,що не склалось".
-"Жаль.А може і ні.Я знову з тобою.І тільки з тобою.Назавжди"
-"Дякую тобі"
-"За що?"
-"Що ти зі мною.Ти вистраждав своє кохання.Ти пробачив.Ти рік сох.Так,ти мав дівчину.Але Долю не обманеш.Їй завгодно так.Що ми знову разом.Тепер назавжди"
-"Назавжди.Нікому тебе не віддам"
-"І я тебе".
Не випускаючи її з обіймів,він глянув в її очі.Такі ж карі як і в нього.Боже,як він скучив.Рік не бачив їх,рік не чув голосу,рік не обіймав.В лівому оці стояла сльозинка.Ці очі шепотіли-"поцілуй мене".Він витер воду і поцілував.Занавіса.
********
Вони гуляли весь вечір,спеціально обираючи довгі дороги,щоб довше гуляти.Доходячи до її під'їзду,він сказав :
-"Кохана"
-"Що?"
-"Зараз кінець квітня".
-"Знаю".
-"Ти пам'ятаєш квітень минулого року?"
-"Звісно"
Вони почали згадувати,що тоді було.Як їхнє щастя тоді якраз зароджувалось.Як вони говорили до ранку,а тоді і ранок.Як ділились усім,що мучило.Як любили один. одного.Тоді згадали вересень.Що більше ніж півроку не спілкувались.Вона розказувала,що в неї було.Він про своє життя.Так і дійшли до її під'їзду.
-"Ну що,час прощатись"-сказала вона.
-"Так не хочу".
-"Треба.Знаєш що?"
-"Що,маленька?"
-"Я давно тобі не казала..."-вона підійшла до нього.Глянула йому в очі.І прошепотіла-"Коханий,я тебе так кохаю.Тепер все буде гаразд".
-"Буде."
-"Іди додому"
-"Не хочу"
-"Знаю,коханий.Завтра побачимось"
-"Ех..пішов"
-"До завтра,коханий".
-"До завтра,кохана"
Він вчергове підійшов до неї.Вчергове пригорнув.Поцілунок Долі.
Глянув в її очі,усміхнувся.Вона теж.
Занавіса
****
Він йшов додому.Радісний як і тоді.Коли були разом.Включив плеєр.Змінив сумний реп на веселий.Душевні пориви були задоволені.Вовчики кохання задоволено гаркали.Рано чи пізно-мрії збуваються.
С.Кучерявий
30.04.16
22-38
ID:
663136
Рубрика: Проза
дата надходження: 30.04.2016 22:40:55
© дата внесення змiн: 30.04.2016 22:40:55
автор: kucheryavuy77
Вкажіть причину вашої скарги
|
