у дворі дзигою крутиться пес
у часі безмежному навздогоняє вічно
і ловить свій хвіст
і весело-весело гавкає в усюди і всім -
увесь світ переконує в тому
що саме він самий спритний меткий і вдалий
відпускає свого хвоста
і знов його ловить...
насумрений кіт розлігся у травах під сонцем
суворо зірко проникливо пильно
супроводжує поглядом м"який і пухнастий хвостик
мордочкою повертає то вліво то вправо... -
стежить доти допоки
непомітномиттєвим порухом лап
не спіймає його
і... - ніжно покусує кінчик хвоста
схожого більше на пензлика
може на китицю жовту з кульбабок -
та не так вже й важливо що на що схоже!
головне -
кіт заплющив аж очі вдоволено
і мурчить...
змія ковтає свого хвоста
і завмирає
дихає колом у вічність під лопухом
що широким розложистим листям
уперся в камінну горожу шалашиком
у чорній сирій і холодній тіні якого
змія причаїлась на чатах
в чеканні нападу чи біди від погоди зрадливої -
спеки-дощу-буревію-грози чи граду -
і грає в безмежність ковтаючи хвіст
й тримає отруту на випадок всякий...
старий сидів і димів сигаретою під дашком
споглядав усміхнено всі ці рухливі ігри
з рундука стародавньої хати
яку обіймали лозами верби
тихо шуміли шурхотом шерехом листя під вітром
й ронили сльозу...чи від сміху? а чи з журби? -
під сонцем теплояскравим не зрозуміти...
старий допалив сигарету
кинув недопал і черевиком втер його в пил
сплюнув
здійнявся
пішов по доріжці
що вела до хвіртки
обплетеної плющем
на плечі своєму старий час од часу
поправляв на ходу рюкзака...
услід йому журливо дзвенів струмок джерела
який був початком ріки
що півколом обходила хату
і збігала униз по камінних порогах...
